Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

А вона віддячила йому за це, відкривши прогноз погоди, щоб побачити, чи зібрав він речі, що будуть потрібні там, куди він буцімто їхав.

Буцімто. От, знову. Господи. Можливо, їй треба тимчасово збільшити частоту сеансів у Джейн, приборкати цю параною. Можливо, просто треба зайнятися ще чимось, а не просто лежати на дивані й уявляти причини, з яких її шлюб може бути фікцією. Треба знову сісти за написання книжки. Треба сісти у крісло й не вставати, доки вона не розбереться з тим, що гальмує її на розділах про Жакмель.

Рейчел устала з ліжка й віднесла кошик для білизни в нішу, де вони поставили пралку й сушарку. Оглянула Браянові штани, бо він вічно забував у кишенях монети, і витягнула сімдесят сім центів, а також кілька зіжмаканих чеків із банкомата. Поглянула на чеки — а як інакше — і побачила дві операції зняття коштів на звичну для Браяна суму «швидкої готівки», 200 доларів, із різницею в один тиждень. Закинула чеки до маленького плетеного кошика для сміття, а дріб’язок — до тріснутої кавової чашки, яку саме для цього поставила на полицю.

Рейчел перебрала власні кишені й не побачила в них нічого, доки не натрапила на чек, який більш ніж тиждень тому поцупила з Браянового плаща. Ну, «поцупила» — це було сказано суворо. Привласнила. Так начебто краще. Вона сіла на підлогу спиною до пралки, розгладила чек на коліні та вкотре замислилася, чому він її бентежить. Це ж просто чек із лондонської крамниці, де Браян 05/09/14 об 11 : 12 придбав пакунок жуйки, газету «Дейлі сан» і пляшку «Оранджини» на загальну суму 5,47 фунта стерлінгів. Крамниця була розташована в будинку 17 на Монмут-стріт, тобто зовсім поряд із готелем «Ковент-Ґарден».

Ось, знову. Це ж просто чек. Рейчел пожбурила його в кошик для сміття. Засипала до пралки порошок і ввімкнула її. Вийшла з ніші.

Рейчел повернулася. Витягнула зі сміття чек і поглянула на нього знову. Її бентежила дата. 05/09/14. Дев’яте травня 2014 року. Так, того дня Браян був у Лондоні. Місяць, день, рік. Але у Британії дати записують не так. Там пишуть не місяць, день, рік, а день, місяць, рік. Якби цей чек справді був із лондонської крамниці, там би не було напису «05/09/14». Там було б написано «09/05/14».

Рейчел поклала його в кишеню піжамних штанів, пішла до санвузла, і там її знудило.

Вона висиділа вечерю з Браяном, але майже не говорила під час неї. Коли він питав, що сталося, вона казала, що в неї знахабніли алергії, а рукопис починає завдавати незмірно більшого клопоту, ніж вона очікувала. Коли він зажадав почути більше, вона сказала:

— Я просто втомилася. Можна на цьому закінчити?

Він кивнув із покорою і розчаруванням на обличчі — справжній мученик, змушений терпіти агресивні примхи нерозважливої дружини.

Спала Рейчел в одному ліжку з ним. Їй не вірилося, що вона зможе заснути, і спершу вона близько години просто пролежала на місці, тулячись щокою до подушки й дивлячись, як спить Браян.

«Хто ти?» — хотілося спитати їй. Хотілося сісти на нього, забити його у груди й заволати.

«Що ти зі мною зробив?»

«Що я зробила із собою, пов’язавши з тобою своє життя? Зациклившись на тобі?»

«До чого веде твоя брехня?»

«Якщо ти ошуканець, чим тоді є моє життя?»

Рейчел якимось робом заснула неспокійним сном, а коли вона прокинулася наступного дня, з її вуст зірвалося вражене «ой».

Поки Браян приймав душ, вона пішла до вітальні й визирнула з вікна, де побачила маленький «форд фокус», який напередодні орендувала на стоянці Zipcar за рогом. Навіть із цієї висоти Рейчел було видно помаранчевий штрафний талон за порушення правил паркування, який контролерка стоянки підсунула під правий «двірник».

Рейчел цього очікувала: вона ж учора припаркувалася в зоні тільки для мешканців комплексу, бо інакше не могла поставити автівку там, де вона мала бути сьогодні, — там, де було б видно вихід із їхнього гаража.

Рейчел одяглась у форму для тренувань і худі. Коли душ вимкнувся, тихенько постукала у двері санвузла.

— Так?

Вона відчинила двері й перехилилася через одвірок. На талії у Браяна був рушник, а його шия і підборіддя були вкриті гелем для гоління. Він уже збирався намастити собі щоки, та тепер глипав на неї, тримаючи у правій долоні маленький завиток із лілового гелю.

— Піду потренуюся.

— Зараз?

Вона кивнула.

— Інструкторка, яка мені подобається. У вівторок вона приходить тільки на цей час.

— Гаразд. — Браян підійшов до неї. — Побачимося за тиждень.

— Безпечного польоту.

Вони стояли на місці. Їхні обличчя розділяло кілька дюймів, його очі вдивлялися в неї, а її очі не ворушилися взагалі.

— Бувай.

— Люблю тебе, — сказав він.

— Бувай, — повторила вона й зачинила за собою двері.

19

«Алден Мінералс Лтд.»

Учора, їдучи машиною із Zipcar зі стоянки за рогом до паркування біля їхнього будинку, вона подолала два квартали, і навіть це дещо зіпсувало їй нерви. Тепер же, коли вона споглядала, як Браян полишає гараж і виїздить підйомом на рівень вулиці, весь кисень у її тілі перейшов у серце. Браян звернув на Коммонвелс-авеню і негайно виїхав на ліву смугу. Рейчел різко поїхала. Ліворуч від неї промайнуло таксі. Заревів сигнал. Таксі обігнуло її, а його водій махнув рукою цій ідіотці, не здатній одночасно керувати автівкою та зберігати пильність.

Вона сиділа десь між паркувальним місцем і доріжкою, відчуваючи жар у голові й горлі.

«Припини».

«Спробуй ще раз, як він знову кудись поїде».

От тільки Рейчел знала: якщо вона прислухається до цього голосу, то взагалі ніколи цього не зробить. Проведе весь наступний рік (або наступні кілька років) у хаті, у страху, у недовірі й досаді, і врешті-решт ці ж таки відчуття стануть для неї бальзамом, перетворяться за іронією долі на ліки, на камінець-талісман, який вона гладитиме, доки це погладжування не замінить усіх лагідних дотиків у її подальшому житті. А найгірше в цьому було ось що: на той час вона вже переконає себе, що цього більш ніж досить.

Рейчел виїхала на Коммонвелс-авеню і почула власне дихання. Це ніколи не було добрим знаком. Якщо вона не