Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Жанна прокинулась і не повірила своїм очам. Вперше за вісімнадцять років ліжко з нею розділяв не Мопс, а гарний чоловік, що навіть уві сні задоволено посміхався і щось мило, по-дитячому, бурмотів. 

Який же він різний, цей Тихін! То щирий і безпосередній, ніжний і уважний, то безкомпромісний і небезпечний перед тими, хто на його дорозі. Як ці дві іпостасі так уживаються в ньому?

Але картинку трохи затемнювала ще одна іпостась.

Схожість.

Так, Тихін досі був неймовірно схожим на те нещасливе перше кохання Жанни. Навіть при всіх її переконаннях, що це просто фантазія чи ілюзія… 

– Ти прокинулась? – Тихін трохи грубувато обійняв її і притис до себе. 

– Ага. Але я хочу ще. – тільки-но промовивши фразу в голос, Жанна залилась рум’янцем від її двозначності, – Спати хочу ще. Не хочу прокидатись. 

– Я теж. Деньок сьогодні буде веселий. Але завдяки тобі я налаштований рішуче. 

– Тихоне… 

– Що?

– Ти провів ніч зі злочинницею? 

– Серйозно? А я думав з коханою і дуже привабливою жінкою. Від неї просто дах зносить! 

– Ну, якщо її шукає поліція…

– Поліція її вже знайшла. В цій квартирі два найнепідкупніших і найсправедливіших поліцейських міста! Якби ти була злочинницею дійсно, думаєш, вони б не здали тебе в руки закону? 

– Ну не знаю. Що, як один з них надто… захопився нею. 

– Цей один має гарне чуття. І впевнений, що жінка не винна. 

– Доведеться покластись на твоє чуття. Як плани на сьогодні?

– Треба у відділок. Там буде гаряче сьогодні. Якщо не виживу – знай – це була найкраща ніч в моєму житті!
– Тихоне! – Жанна поцілувала його в трохи колючу щоку. – Як тобі вдається бути таким… милим? 

– То мій природний талант. Один з багатьох. Про інші дізнаєшся пізніше. 

Якби не хотілось парочці вибиратись з теплої постелі, та попереду дійсно купа справ. Тому Жанна, розуміючи це, побрела у ванну та на кухню, з планами приготувати для хлопців сніданок. 

***

Після сніданку задоволені й позитивно налаштовані Тихін та Сашко почали збиратись у відділок. А Жанна розгублено спостерігала за їхніми зборами, допиваючи вже холодний чай. 

Владу вона вже дзвонила, на щастя, поліція до них ще з’являлась. Жанна вигадала цікаву історію про термінове відрядження, прочитала лекцію про догляд та годування Мопса і хоча б тут могла спокійно видихнути. 

А от у всіх інших сферах її до останнього часу злагодженого і запланованого до хвилини життя панував хаос. За інших обставин вона б вже обривала телефон шефа, та шукала гарного адвоката, а може й журналістів, задля висвітлення свавілля та несправделивих звинувачень щодо неї. Однак зараз…

Жанна могла думати тільки про Тихона. Він не виходив з її думок, навіть якщо був не поруч. Щось змінилось в її принципах безповоротно… 

Врешті трохи отямившись, Жанна вирішила трохи прибрати в квартирі, бо ж це і її власнику приємність, і її саму відволіче від рою думок. 

На її подив, хоч все й було трохи хаотично розкладено, та особливого жаху, якого можна було б чекати від холостяцького барліга, Жанна не побачила. Скоріше тут панувала якась така домашня і легка невимушеність, що вона не дратувала, а навіть трохи розчулювала. Навіть речі в шафі були трохи посортовані за сезонами. Все в доступі, все чисте, хоч і трохи зім’яте. А шкарпеткова екібана під шафою навіть викликала усмішку. Ну дійсно, не може ж все бути ідеально! 

Коли квартира була прибрана, але з ретельним збереженням місць “проживання” потрібних Тихону речей, Жанна сіла перепочити, заваривши собі ще чашку чаю в нагороду за працю. Та довго посидіти не довелось, бо ж в двері хтось постукав. 

– Хто там? – запитала за звичкою і, почувши Тихонів, тільки чогось хрипкуватий голос, відразу відкрила двері. 

І… чашка з чаєм випала з рук, а світло-коричневий ворс коврика під дверима став на відтінок темніше. 

Вони обоє впізнали одне одного, хоч минуло майже 19 років. 

Вони обоє змінились, та є такі риси, які незмінні, і які завжди можна впізнати. 

– Що ти тут робиш? – вимовили одночасно і так і застигли з шаленим подивом. 

Жанна, чиє життя колись зруйнувало невдале перше кохання. І, власне, це “перше кохання”, що стояло в дверях Тихоновї квартири з невеликою валізкою і дещо "підгулявшим" виглядом…