Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

Вони гуляли так певний час — дві леді попереду, двоє джентльменів позаду, проте, спускаючись до води, щоб зблизька роздивитися послід зомбі, вони помінялися місцями. Виснажена пригодами того ранку, місіс Ґардінер вирішила, що підтримки Елізабет їй не досить, і перейшла до свого чоловіка. Містер Дарсі став біля її небоги — й так вони рушили далі. Після короткої мовчанки дівчина заговорила перша. Для початку вона запевнила: перш ніж зважитися завітати до маєтку, вона пересвідчилася, що Дарсі тут не зустріне, а отже, його поява застала її зненацька. І уточнила:

— Ваша управителька сказала, що ви приїдете тільки завтра. Коли ми вирушали з Бейквела, то думали, що вас не зустрінемо.

Він сказав, що справді мав прибути наступного дня, але через нагальні справи приїхав трохи раніше, ніж решта товариства.

— Вони приєднаються до мене завтра вранці, — продовжив він. — Серед них є й ваші знайомі — містер Бінґлі та його сестри.

Елізабет лише кивнула: у пам’яті зринули спогади про їхню останню розмову, в якій було згадано ім’я містера Бінґлі. Судячи з рум’янцю, містер Дарсі згадав про те саме.

— Одна особа в нашому товаристві, — вів далі він, помовчавши, — дуже хотіла би з вами познайомитися. Чи дозволите, якщо моє прохання не надто зухвале, скористатися вашим візитом до Лембтона і представити вам мою сестру?

Елізабет не знала навіть, чим заслужила на таку честь. Вона одразу зрозуміла, що міс Дарсі могла нею зацікавитися лише після братових розповідей, але вирішила на цьому не зосереджуватися. Її втішило, що Дарсі й надалі про неї доброї думки.

Вони простували уперед мовчки: кожен поринув у власні думки. Елі-забет було ніяково, проте новина її потішила. Те, що містер Дарсі хотів представити її сестрі, було найбільшим компліментом. Незабаром вони вирвались уперед, а коли підійшли до карети, то містер і місіс Ґардінер відстали вже на добру чверть милі.

Містер Дарсі запросив її до маєтку, проте Елізабет сказала, що не стомилася, й вони лишилися на галявині. Вони могли так багато сказати одне одному — але натомість лише ніяково мовчали, пожираючи одне одного очима. Раптом Дарсі обхопив її руками. Елізабет скам’яніла — що він собі думає? Проте його наміри були цілком невинні — Дарсі хотів лише забрати свою «Браун Бесс», яку Елізабет перекинула через плече. Вона згадала, що набої лишилися в неї в кишені, й простягнула їх законному власникові.

— Ваше хазяйство, містере Дарсі?

Він стиснув її пальці довкола куль:

— Усе моє хазяйство — ваше, міс Беннет.

Обоє зашарілися і змушені були відвернутися одне від одного, щоб не розсміятися. Коли до них наблизилися містер і місіс Ґардінер, містер Дарсі запросив їх у дім підобідати, проте вони відмовилися — й нарешті ґречно розпрощалися. Містер Дарсі допоміг жінкам сісти в карету, і, від’їжджаючи, Елізабет побачила, як він повільно простує до дому.

Настав час обмінятися враженнями.

Дядько й тітка одноголосно постановили, що містер Дарсі значно люб’язніший, аніж вони очікували.

— Він добре вихований, шанобливо ввічливий і носа не задирає, — сказав дядько.

— Звісно, він тримається статечно, — додала тітка, — проте не задається, тому виглядає це не відразливо. Я згодна з управителькою: хтось, може, й гадає, що він гордій, але я б так не сказала. А на коні як тримається! А як володіє мушкетом!

— Мене вразила його гостинність. Він був не просто люб’язний, а й уважний до нас, хоча й не мусив із нами панькатися. А як цікаво він поводився з Елізабет!

— Звісно, Ліззі, — звернулася до неї тітка, — він не такий імпозантний, як Вікгем, чи то пак не такий товариський, але з лиця він теж цілком гарний. Чому ж ти описала його такою потворою?

Елізабет виправдовувалась, як могла: вона сказала, що під час зустрічі в Кенті він уже був їй більше до вподоби, ніж доти, і що ніколи він не тримався так люб’язно, як цього ранку.

— Можливо, у нього сім п’ятниць на тижні, — відповів її дядько, — у людей поважних так буває. Тож я б не вірив йому на слово — раптом він передумає й порішить мене з мушкета, якщо я прийду порибалити?

Елізабет здавалося, що вони геть не розуміли Дарсі, але вона змовчала.

— З того, що ми сьогодні бачили, — вів далі містер Ґардінер, — я б ніколи не подумав, що він здатен так жорстоко повестися з бідолашним Вікгемом. Він не справляє враження злого чоловіка. Навпаки, коли він говорить, вигин його вуст свідчить про добру вдачу. А як штани облягають його англійське єство! А як його вихваляла та добра пані, що показувала нам маєток! Часом я ледве стримувався від сміху. Проте, напевно, він щедрий хазяїн, а слуги, буває, не скупляться на похвалу, аби тільки зберегти голову на в’язах.

Елізабет хотіла виправдати Дарсі, тож у щонайзагальніших словах пояснила, що, судячи з розповідей його рідні в Кенті, його вчинки можуть постати в зовсім іншому світлі. На доказ того, що він не такий лихий, а Вікгем — не такий чеснотливий, як їм видавалося у Гартфордширі, вона переповіла історію зі стайничим: Елізабет не сказала, від кого її почула, але наголосила, що джерело цілком надійне.

Місіс Ґардінер була знітилася, проте вони наближалися до місця її колишніх утіх, і вона поринула в солодкі спогади. Вона аж надто захопилася, показуючи чоловікові всі місцини, де так багато гуляла в літню пору зі своїм колишнім любчиком, перш ніж обставини їх розлучили. Навіть утома й недавній переляк її не спинили: нашвидку повечерявши, вона рушила шукати свого давнього знайомого. А містер Ґардінер ліг спати й не здогадувався, що вона після багаторічної перерви провела вечір у любощах.

День був такий насичений подіями, що Елізабет було байдуже до вибриків тітки — вона могла думати лише про несподівану люб’язність містера Дарсі і про те, що він хотів познайомити її з сестрою.

Розділ 44

ВОНИ ДОМОВИЛИСЯ, ЩО містер Дарсі привезе сестру знайомитися наступного дня після її прибуття до Пемберлі. Елізабет планувала того дня триматися неподалік від готелю. Однак гості прибули вже наступного ранку. Попри невдоволення містера Ґардінера, того дня вони гуляли з давнім «другом» місіс Ґардінер, джентльменом польського походження, якого всі звали Силачем. Вони саме повернулися до готелю, щоб перевдягтися до обіду, коли під вікнами спинилася бричка,