Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"

— З будинку на Ленінському проспекті виїхав Лунс, повернув на Кутузовський проспект, мимо університету, вниз.

— Не відходьте від апарата, — сказав Константинов і, притуливши трубку плечем до вуха, повільно розкурив згаслу сигару, хоча курити йому не хотілося, в роті пересохло. — Зараз ми спитаємо, куди йде Лісник.

По другому апарату відповіли не зразу:

— Нелегко вести, товаришу Іванов. Лісник сів на другий тролейбус, проїхав п'ять зупинок, коло «Панорами» встав, пройшов двадцять метрів і сів на вісімдесят дев'ятий автобус, перевіряється без упину.

— Шнурків не зав'язує?

— Ні, працює цілком професійно.

— Що в нього в руках?

— Згорнута газета.

— Порожня?

— Ні, щось у ній є. Лісник вийшов з автобуса, товаришу Іванов, перетнув Можайське шосе, заглиблюється у Парк Перемоги. Там безлюдно. Вести спостереження далі?

Константинов натиснув на кнопку другого апарата — зв'язок з Коноваловим.

— Як там у вас? Частіше доповідайте.

— Я ждав вашого виклику. Об'єкт на великій швидкості віддаляється од наших машин. Що робити?

— В якому напрямі йде?

— До Парку Перемоги.

Константинов подивився на Дронова — той чув голоси співробітників.

— Трясця його матері, — прошепотів Дронов. — Вовк, справжнісінький вовк, товаришу генерал…

— Ну що будемо робити? — замислено спитав Константинов.

— Як це що? Треба брати, — відповів зразу ж Дронов.

Константинов зітхнув, сказав у трубку — Коновалову:

— Нехай об'єкт їде собі. Блокуйте район, з'ясуйте місце й час виїзду.

Натиснув на кнопку другого апарата:

— Лісник не помітив людей?

— Взагалі глуха темрява, але жодного перехожого. А він іде, як вовк, перевіряється, вдає, що робить гімнастику, іноді починає бігти підтюпцем…

— Блокуйте всі виходи з парку, дивіться уважно — може пройти машина; де загальмує, зупиниться — фіксуйте…

— Добре, постараємося, товаришу Іванов. Включився Коновалов:

— Об'єкт на великій швидкості раптом повернув з шосе на вузьку дорогу, яка веде від Ближньої дачі до Тріумфальної арки; загальмував, перевірився; ми залишили його на шосе; здається, він ще раз повернув і на малій швидкості поїхав вузенькою дорогою. Парк блоковано.

— З Можайського шосе можете вести спостереження?

— Даю завдання. Зачекайте хвилинку, мені передають, що з посольства вийшла машина Джека Карповича, мчить Кутузовським проспектом до Парку Перемоги.

— Де ваші? Є на Можайці?

— Так, дві машини біля виїзду з парку, дві повільно їдуть в напрямку до Тріумфальної арки, намагаються фіксувати Лунса. Машина Лунса їде дуже повільно.

Константинов повинен був прийняти рішення — єдине й точне — за кілька секунд. Якби контррозвідники затримали Лунса чи Дубова й не знайшли в них доказів — вся операція провалилася б, агент — якщо Дубов справді агент, а не людина, що стала жертвою збігу випадковостей, які ще належить довести, — законсервував би свою роботу, співробітник ЦРУ діяв би далі, посольство заявило б ноту протесту і, між іншим, правильно вчинило б.

Справа в тому, що саме зараз запланувало ЦРУ — знову ж таки, якщо у них був цей план, а не збіг випадковостей.

Хто повинен передати інформацію? Дубов?

Чи — навпаки — ЦРУ надсилало агентові нові інструкції?

А може, це контрольний виїзд — і агента, і людей ЦРУ? Але чому тоді мчить у цьому ж напрямку ще одна машина з посольства? Страхуються?

Отже, не контрольний виїзд, а операція? Константинов натиснув на кнопку телефону, що зв'язував його з Коноваловим:

— Ви не можете пригадати, мимо машини Лісника, коли він лишав її біля Інституту міжнародних відносин, ніхто з ваших підопічних не проїжджав? Позавчора о п'ятій, зрозуміли мене?

— Думаєте, машина — це якийсь знак? Пароль? Сигнал, точніше кажучи?

— Ви не пригадуєте? — повільно повторив Константинов. — Чи не фіксували?

— Так, ми цього не фіксували.

«Отже, коли припустити, що свою машину Дубов поставив біля Інституту міжнародних відносин і пішов на побачення з Ольгою, для того, щоб хтось із розвідників прочитав сигнал, проїжджаючи по Кримському мосту, — звичайний маршрут, ніяких тобі підозрінь, навіть гальмувати не треба, дивись собі навкруги, — тоді, виходить, обмін інформацією відбувається часто, разів чотири на місяць. Якщо це так. А якщо ні?»

— Знімайте спостереження з другої машини, забирайте своїх з шосе, щоб нас не помітили. Все.

Константинов поклав обидві трубки й відчув, що в нього на лобі виступили краплинки поту.

За п'ятнадцять хвилин співробітники знову вийшли на зв'язок:

— Лісник повернувся на зупинку автобуса, в руці пін тримав, як і раніше, газету, але згортка в ній, здається, вже немає.

— Треба Лунса брати, — простогнав Дронов, — у нього ж усе!

— А він згорток викине з машини і скаже, що ми порушуємо його імунітет.

— Та я його маму бачив разом з імунітетом!

— Маму його ви не чіпайте…

Лунс виїхав з Парку Перемоги коло Тріумфальної арки і на великій швидкості помчав у посольство. Було пів на другу ночі.

Дубов повернувся останнім автобусом, знову довго стояв на порозі кімнати, озираючись, потім кинув газету на підлогу, підійшов до столу і, витягши з кишені гілку, відкрутив її і вийняв звідти батарейку.

— Ану, ану, — сказав Константинов лейтенантові Дронову, — невже це контейнер?

— Мені здається, це чотириста тридцять сьомий елемент, товаришу генерал, — таких у магазинах навалом…

… Дубов сидів біля столу й відгвинчував дно звичайнісінької батарейки від кишенькового ліхтарика елемент 437. Їх справді можна купити в магазині, саме ці, а інші тільки в «Берізці» продають. От молодці хлопці з ЦРУ, ну й передбачили все, ну й залегендували!

Дубов дістав з батарейки плівку, поклав її на стіл, важко зітхнув, помалу підвівся, човгаючи черевиками, підійшов до книжкової полиці, вийняв з нижньої шухляди окуляри, повернувся до столу, звичним порухом розгорнув плівку й заходився читати її, повільно, злегка ворушачи губами.

«На окуляри ніхто не звернув уваги, — відзначив Константинов, — а це не окуляри — це йому такі лупи зробили».

Дубов довго читав інструкцію, яку щойно передав Лунс, потім сховав її в батарейку, вклав батарейку в китайський ліхтарик, що стояв на столі, перевірив — чи горить; горів нормально, потім витяг зі столу папір, щось накреслив на ньому, спалив; розтер попіл у руці; спалив ще один аркуш; потім третій — малював авторучкою, боявся, що залишаться сліди; підвівся й помалу пішов до дверей; повернувся за хвилину, сів до столу, обхопив голову руками.

— Черствий все-таки хліб у шпигуна, — Константинов обернувся до Дронова, — можна скульптуру ліпити: «страх і відчай».

О 7. 30 Лісник вийшов з дому в спортивному костюмі н сорок хвилин бігав підтюпцем — до Парку Перемоги й назад. У Парку Перемоги ні