Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

- Гаррі, все залежить від того, чого ти хочеш досягти, - пояснював він. - Завжди варто вчасно подумати про майбутнє, тому я раджу тобі вивчати віщування. Дехто каже, ніби несерйозним вибором є маґлологія, але особисто я вважаю, що чарівники повинні добре знати немагічну громаду, а надто, коли збираються з ними співпрацювати, - візьми мого батька - він постійно мусить мати справу з маґлами. А мій брат Чарлі завжди любив працювати на свіжому повітрі, тому й вирішив вивчати догляд магічних істот. Відчуй, до чого тебе найдужче тягне.

Але Гаррі відчував, що його тягнуло тільки до одного - до квідичу. Зрештою, він вибрав ті самі предмети, що й Рон: коли в нього щось не вийде, поруч завжди буде приятель, який йому допоможе.

*

У наступному матчі з квідичу Ґрифіндор зустрічався з Гафелпафом. Вуд наполягав на щоденних тренуваннях після вечері, тож Гаррі майже не лишалося часу на щось інше, окрім квідичу й домашніх завдань. Чи то через дедалі плідніші тренування, чи через відсутність постійних дощів, але йдучи до спальні напередодні суботнього матчу, Гаррі відчував, що шанси Ґрифіндору здобути кубок з квідичу ще ніколи не були кращими.

Але його бадьорий настрій тривав не довго. Нагорі на сходах, які вели до спальні, він зіткнувся з розгубленим і вкрай приголомшеним Невілом Лонґботомом.

- Гаррі, я не знаю, хто це зробив! Я зайшов і бачу...

Боязко поглядаючи на Гаррі, Невіл штовхнув двері до спальні.

Усі речі з Гарріної валізи були розкидані по кімнаті. На підлозі валялася розірвана мантія. З ліжка зірвали білизну, а з тумбочки хтось витяг шухляду і все, що в ній було, висипав на матрац.

Ошелешений Гаррі підійшов до ліжка, наступаючи на вирвані сторінки «Трапези з тролями».

Коли вони з Невілом почали знову застеляти ліжко, до спальні увійшли Рон, Дін і Шеймус.

- Що тут таке, Гаррі? - голосно запитав Дін.

- Не уявляю, - відповів Гаррі. Рон тим часом оглядав мантію. Усі кишені були вивернуті.

- Хтось тут щось шукав, - сказав Рон. - Нічого не пропало?

Гаррі почав збирати свої речі, кидаючи їх у валізу. Лише коли жбурнув туди останню з Локартових книжок, він зрозумів, чого бракувало.

- Пропав щоденник Редла, - сказав він упівголоса до Рона.

- Що?

Гаррі кивнув головою на двері до спальні, і Рон вийшов з кімнати слідом за ним. Вони побігли до напівспорожнілої ґрифіндорської вітальні й сіли біля Герміони, яка самотньо читала книгу «Як розуміти стародавні руни».

Герміона була вражена новиною.

- Але ж... украсти міг тільки ґрифіндорець! Більше ніхто не знає нашого пароля!

- Саме так, - погодився Гаррі.

*

Наступного ранку, коли вони прокинулись, їх привітало яскраве сонячне світло й легенький свіжий вітерець.

- Ідеальні умови для квідичу! - завзято вигукнув Вуд за ґрифіндорським столом, накладаючи яєшню на тарілки своїх гравців. - Гаррі, на, бери, тобі треба добре підкріпитися.

Гаррі розглядав ґрифіндорський стіл, навколо якого тіснилися учні, й думав, чи не сидить десь поміж ними новий власник Редлового щоденника. Герміона наполягала, щоб він повідомив про крадіжку, але Гаррі ця думка не подобалась. Довелося б розповісти комусь із учителів про щоденник - а хто тепер пам'ятає, за що Геґріда вигнали зі школи п'ятдесят років тому?

Гаррі не хотів ворушити ті давні події. Коли він вийшов з Великої зали разом з Роном і Герміоною, щоб узяти квідичну форму, до всіх його тривог додалася ще одна, і то дуже серйозна. Тільки-но він поставив ногу на мармурову сходинку, як почув знову:

- Цього разу я вб'ю!.. Розірву!.. Пошматую!..

Гаррі зойкнув, а Рон з Герміоною злякано відсахнулися від нього.

- Голос! - сказав, озираючись, Гаррі. - Я щойно чув його знову! А ви?..

Вирячивши очі, Рон похитав головою. А от Герміона ляснула себе долонею по чолі.

- Гаррі, я, здається, зрозуміла! Я мушу піти в бібліотеку!

І вона побігла сходами нагору.

- Що вона зрозуміла? - розгублено мовив Гаррі. Він і далі озирався, аби з'ясувати, звідки лунав той голос.

- Те, чого не розумію я, - похитав головою Рон.

- Але чому вона побігла до бібліотеки?

- Бо це Герміонин стиль, - знизав плечима Рон. - Коли сумніваєшся - біжи в бібліотеку.

Розгублений Гаррі стояв і прислухався, чи не почується знову той голос, проте з Великої зали за його спиною вже виходили, поспішаючи на стадіон, учні, які голосно перемовлялися.

- Мабуть, рухайся, - порадив Рон. - Уже майже одинадцята, скоро початок.

Гаррі побіг до ґрифіндорської вежі, схопив «Німбус-2000» і приєднався до великої юрби, що сунула на матч. Проте думками він і далі був у замку, де чувся той безтілесний голос. Надягаючи в роздягальні яскраво-червону форму, заспокоював себе тим, що всі зараз прийшли сюди, щоб дивитися гру.

Команди вийшли на поле під бурхливі оплески. Олівер Вуд облетів стовпи, щоб розігрітися, а мадам Гуч витягла м'ячі. Гафелпафці, у яскраво-жовтій формі, збилися докупи, щоб востаннє обговорити тактику гри.

Гаррі вже сідав на мітлу, як раптом на поле вибігла професорка Макґонеґел з величезним пурпуровим мегафоном у руках.

Гарріне серце каменем зірвалося додолу.

- Матч відміняється! - гукнула професорка Макґонеґел у мегафон, і переповнені трибуни зірвалися обуреними вигуками і гулом. Розгублений Олівер Вуд приземлився й побіг до професорки Макґонеґел, забувши навіть злізти з мітли.

- Але ж, пані професорко! - вигукнув він. - Ми мусимо грати! Кубок!.. Ґрифіндор!..

Професорка Макґонеґел не звертала на нього уваги, вона й далі кричала в мегафон:

- Всім учням негайно повернутися до своїх гуртожитків! Там ви отримаєте подальшу інформацію! Будь ласка, якомога швидше!

Вона опустила мегафон і підкликала до себе Гаррі.

- Поттере, тобі краще піти зі мною.

Не розуміючи, в чому його підозрюють тепер, Гаррі побачив, як з розбурханого натовпу вискочив Рон. Він підбіг до них, коли вони вже прямували до замку. На Гаррін подив, професорка не заперечувала.

- Так, Візлі, ти також, мабуть, ходи з нами.

Деякі учні нарікали на те, що відмінили гру, а інші були явно стурбовані. Гаррі й Рон слідом за професоркою Макґонеґел повернулися до школи і піднялися мармуровими сходами нагору. Але цього разу їх не повели до жодного кабінету.

- Ця звістка, мабуть, вас приголомшить, - сказала професорка Макґонеґел на