Читати книгу - "Три мушкетери"

— Я нічого не ставлю під сумнів, я лише кажу, що прихильність міністра — річ вельми химерна і що тільки божевільний наважиться зв'язати свого долю з міністром; є влада, що стоїть набагато вище за його силу, влада, що спирається не на примху людини або на збіг обставин; саме такій владі ми мусимо служити.

— Мені дуже прикро, пані, але я не знаю іншої влади, крім влади великої людини, якій я маю честь служити.

— Ви служите кардиналові?

— Так, пані, і, як його слуга, я не дозволю, щоб ви вплутувались у змови проти безпеки держави і щоб ви, саме ви допомагали інтригам жінки, яка є ворогом французів, бо серцем належить Іспанії. На щастя, в нас є великий кардинал, чиє невсипуще око бачить усе, зазирає в самісінькі серця.

Бонасьє повторив слова графа де Рошфора.

Бідолашна жінка, яка сподівалася на допомогу чоловіка й поручилася за нього перед королевою, затремтіла від передчуття небезпеки, що її мало не накликала на себе, і від усвідомлення власної безпорадності. А втім, знаючи, що скнарість — найбільша вада пана Бонасьє, вона сподівалася все-таки підкорити його своїй волі.

— То ви кардиналіст, пане! — вигукнула вона. — Ви служите тим, хто знущається з вашої дружини й зневажає вашу королеву?

— Інтереси однієї людини — ніщо в порівнянні з загальним благом. Я за тих, хто рятує державу, — урочисто проказав Бонасьє.

Це теж були слова графа де Рошфора, що їх Бонасьє запам'ятав і визнав за доцільне повторити.

— Та чи знаєте ви, що таке держава, про яку говорите? — спитала пані Бонасьє, знизавши плечима. — Будьте краще простим та щирим городянином і станьте прибічником тих, хто вам добре заплатить.

— Ну, — пробурмотів Бонасьє, ляскаючи по туго набитому гаману, який задзвенів срібним дзвоном, — а що ви скажете на це, пані моралістко?

— Звідки ці гроші?

— Ви не здогадуєтеся?

— Від кардинала?

— Від нього і від мого друга графа де Рошфора.

— Від графа де Рошфора? Але ж саме він мене викрав!

— Цілком можливо, пані.

— І ви берете гроші від нього?

— Чи не казали ви самі, що ваше викрадення мало причину суто політичну?

— Так; але його метою було примусити мене зрадити мою володарку, під тортурами вирвати в мене зізнання, які загрожували б честі, а можливо, й життю моєї королеви.

— Пані, — зауважив Бонасьє, — ваша королева — підступна іспанка; все, що робить кардинал, чиниться по праву.

— Пане, — сказала молода жінка, — я знала, що ви боягуз, скнара і дурень, але не знала, що ви ще й негідник!

— Пані, — промимрив Бонасьє, який ще ніколи не бачив дружину в такому гніві й злякався сімейного скандалу, — пані, що ви таке кажете?

— Я кажу, що ви негідник! — вела далі пані Бонасьє, побачивши, що знов бере гору над чоловіком. — Де ж пак — ви захопилися політикою та ще й стали прибічником кардинала! Ви душею і тілом продалися чортові за гроші? — Не чортові, а кардиналу.

— То байдуже! — вигукнула молода жінка. — Хто каже «Рішельє», той каже «сатана».

— Замовкніть, пані, замовкніть, нас можуть почути!

— Авжеж! І мені буде соромно за вашу ницість.

— Чого ви, власне, вимагаєте? Скажіть по щирості!

— Я вже сказала: ви маєте зараз же вирушити в путь і чесно виконати моє доручення, після чого я згодна все забути й пробачити вашу провину; більш того, — додала вона, простягаючи чоловікові руку, — я знову поверну вам свою дружбу.

Бонасьє був боягузом і скнарою, але він кохав дружину; її слова розчулили його. П'ятдесятирічному чоловікові важко довго гніватися на дружину, якій ледве минуло двадцять три роки…

Пані Бонасьє зрозуміла, що він вагається.

— Яким буде ваше рішення? — спитала вона.

— Але ж, моя люба, подумайте самі, чого ви вимагаєте від мене! Лондон далеко, дуже далеко від Парижа, до того ж це доручення може бути й небезпечне.

— А ви зумійте уникнути небезпеки!

— Повірте, пані Бонасьє, — сказав галантерейник, — повірте, я не можу погодитися: інтриги мене лякають. Я побував у Бастилії! Бр-р-р! Який це жах — Бастилія! Досить згадати про неї — і мороз проймає мене до кісток. Мені погрожували тортурами. Чи знаєте ви, що таке тортури? Дерев'яні клинці заганяють між пальці ноги, аж поки тріснуть кістки! Повірте, я не можу поїхати… А втім, хай йому чорт, чому б вам самій цього не зробити? Бо й справді, мені починає здаватися, що досі я взагалі помилявся в вас. Тепер я певен: ви народилися, щоб бути мужчиною, до того ж — найвідчайдушнішим!

— А ви… ви — баба, нікчемна баба, дурна й тупа! Ага! Ви злякалися! Гаразд! Якщо відмовляєтесь виконати моє доручення, я накажу вас арештувати ім'ям королеви, і вас кинуть до тієї самої Бастилії, якої ви так страхаєтесь.

Бонасьє знову глибоко замислився; він намагався з'ясувати, з якого боку йому загрожує більша небезпека — з боку кардинала чи з боку королеви.

Гнів кардинала видався йому куди страшнішим.

— Ви накажете арештувати мене ім'ям королеви, — мовив він нарешті, — а я пошлюся на його високопреосвященство.

Тільки тепер пані Бонасьє збагнула, як далеко вона зайшла, і перелякалась. Вона з жахом вдивлялася в це тупе обличчя, на якому не можна було прочитати нічого — хіба що затятість одурілого від страху телепня.

— Що ж, ви, може, й маєте рацію, — сказала вона. — Чоловіки взагалі краще розуміються на політиці; а що ж казати про вас, пане Бонасьє, коли вже вам пощастило розмовляти з кардиналом!.. І все-таки мені дуже прикро, — додала вона, — що мій чоловік, на прихильність якого я, здавалося, завжди могла важити, не схотів задовольнити моєї примхи.

— Ваші примхи, либонь, надто далеко вас заведуть, — переможно глянувши на дружину, мовив Бонасьє. — Я їх боюсь.

— І тому я відмовляюся від них, — сказала молода жінка, зітхнувши. — Ну, годі про це.

— Якби ви хоч пояснили, що я мушу робити в Лондоні, — озвався після короткої мовчанки Бонасьє, надто пізно згадавши, що Рошфор наказав йому вивідувати в дружини всі її таємниці.

— Вам це знати ні до чого, — відповіла молода жінка, не довіряючи більше чоловікові. — Йшлося про звичайну дрібничку, про яку іноді мріє жінка: про крам, на якому можна було б добре заробити.

Та що більше затаювалася пані Бонасьє, то більше її чоловік переконувався: таємниця, в якій вона не