Читати книгу - "Брама"

Проте, в наших стосунках вона поводилася неадекватно і безкомпромісно. Я тримав себе так із Сильвією, Діною, Яніс, Ліз, Естер та іншими дівчатами на два тижні, взаємини з якими закінчилися так само кепсько, як із Сильвією. Як твердила Клара, це все через те, що вона Стрілець, а я Близнюки. Стрільці — пророки, вони шанують свободу. А ми, бідні Близнюки, постійно у всьому плутаємося й дуже нерішучі.

— Не дивно, — похмуро сказала Клара одного ранку, коли ми снідали у її кімнаті (я дозволив собі лише кілька разів ковтнути каву), — що ти ніяк не наважишся полетіти. Це не просто реальне боягузтво, мій любий Робінетте. Одна частина твоєї двоїстої натури хоче взяти реванш, а інша — програти. Мені цікаво, кому ти дозволиш перемогти?

Я відповідаю досить неоднозначно:

— Люба, для початку наважся сама.

Клара засміялась і день тривав. Вона досягла своєї мети.

Нарешті Корпорація зробила очікуване оголошення. Серед мешканців Брами це викликало шквал обговорень, планів, обмінів здогадами, різноманітних тлумачень. То був захопливий час. Корпорація визначила двадцять рейсів із низьким рівнем небезпеки та очікуваною високою прибутковістю, проаналізувавши файли за допомогою головної комп’ютерної системи. Ці рейси були заброньовані, члени екіпажів узяли кораблі й вилетіли упродовж тижня.

Ані я, ні Клара не скористалися ними; ми намагалися не обговорювати причину.

На диво, Ден теж не полетів. Він щось знав або просто сказав так. Він змовчав, коли я запитав, лише глянув на мене сердито та зневажливо. Навіть Шикі ледь не полетів. Замість нього в останню годину перед вильотом узяли фінського хлопця, котрий ніяк не міг знайти співрозмовника; в екіпажі були четверо саудівців, які захотіли летіти разом, тому й обрали фінського хлопця, щоб сформувати п’ятимісний корабель. Луїза Форенд теж не вирушила в рейс, оскільки чекала, доки повернеться хтось із її сім’ї, щоб зберегти наступність. Тепер у буфеті Корпорації можна було їсти без черги, а в моєму тунелі були порожні кімнати. Одного вечора Клара сказала:

— Робе, здається, мені час сходити до мозкоправа.

Я аж підскочив: оце так сюрприз! Гірше може бути лише зрада. Клара знала про мій напад і про моє ставлення до психотерапевтів.

Я подумки перебрав усе, що можна було б їй відповісти — тактовно: «Радий за тебе — саме час»; лицемірно: «Радий за тебе, чим я можу тобі допомогти?»; стратегічно: «Правильно. Мені теж не завадило б, але якщо будуть гроші». Я взагалі не розглядав єдину правдиву відповідь: «Я вважаю таке твоє рішення плювком у душу за те, що я змусив тебе схилити голову». Тож я нічого не сказав і через хвильку Клара додала:

— Робе, мені потрібна допомога. Я заплуталася.

Це розчулило мене і я взяв її за руку. Вона не потиснула мені руку у відповідь і не забрала її. Клара сказала:

— Мій викладач із психології твердив, що це перший… ні, другий крок. Перший крок — це усвідомлювати свої проблеми. Ну, я знала про них певний час. Другий крок — вирішити: залишити все як є чи щось робити?

— Куди ти підеш? — запитав я якомога більш невимушено.

— Не знаю. Здається, від групових занять користі обмаль. На головному комп’ютері Корпорації є програма-психотерапевт. Це найдешевший спосіб.

— Воно-то дешеве, — відповів я. — Але я провів два роки з такими програмами, коли був молодший і… нуу, трішки заплутався.

— І відтоді ти нормально живеш уже упродовж двадцяти років, — розсудливо сказала Клара. — Я розв’яжу цю проблему. Принаймні, на даний момент.

Я поплескав її по руці:

— Будь-який крок буде правильним, — лагідно мовив я. — У мене було відчуття, що наші взаємини поліпшаться, якщо ти зможеш викинути з голови те старе лайно. Я гадаю, ми всі маємо таке, але краще ти будеш сердитися безпосередньо за мої вчинки, а не тому, що я нагадую тобі батька чи ще когось.

Клара розвернулась і глянула на мене. Навіть у тьмяному світлі металу гічі я побачив, що вона здивована:

— Про що це ти?

— Як про що, Кларо, про твої проблеми. Я розумію, що це сміливий вчинок визнати, що тобі потрібна допомога.

— Ну, Робе, — сказала вона, — ти маєш рацію, але, здається, не розумієш, у чому річ. Проблема не в наших стосунках, вона може бути в тобі. Я дійсно не знаю. Я переживаю за періоди простою і через те, що не можу ухвалити рішення. А також, що постійно відкладаю наступну поїздку фактично на безрік і — без образ — що вибрала Близнюків, як ти, за члена екіпажу.

— Ненавиджу це астрологічне лайно!

— Робе, ти дійсно суперечлива особистість, і ти це знаєш. А я мирюся з цим. Не хочу так жити.

Під ту пору ми взагалі не хотіли спати. Здається, було два виходи: можна було сказати щось на кшталт: «А ти ж говорила, що любиш мене», «Однак я більше не можу цього терпіти» і все, напевне, закінчилося б або сексом, або безпосереднім розривом, а можна було б відволіктися. Клара мислила в тому самому напрямку, адже вилізла з гамака і почала одягатися.

— Ходімо до казино, — запропонувала Клара. — Відчуваю, мені сьогодні пощастить.

На Брамі не було жодних кораблів і туристів. Ми також зустріли мало проспекторів, оскільки за минулі кілька тижнів вирушило багато екіпажів. Половина столів у казино не працювали і були накриті чохлами із зеленого сукна. Клара знайшла місце за столом для гри у блекджек, і дилер дозволив мені просто сидіти біля Клари.

— Я ж казала, що цього вечора мені пощастить, — мовила вона, коли через десять хвилин виграла понад дві тисячі доларів.

— Непогано, — я підтримав її, але насправді мені не було весело. Я підвівся і трішки походив. Мєчніков обережно опускав­ п’ятидоларові монети в автомати, але він не особливо хотів зі мною говорити. У бакару ніхто не грав. Я сказав Кларі, що піду вип’ю