Читати книгу - "Нові пригоди самоходика, Збігнєв Ненацький"

Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Він пішов до намету, а я ліг в машині. Був уже день, але його світло не заважало моєму міцному сну.

І, мабуть, ми спали б до півдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про наші нічні пригоди. Встала о восьмій, скупалася в озері й, лежачи на сонці, чекала, поки ми прокинемось. Нарешті, схотіла їсти, заходилася готувати сніданок і, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирішила збудити нас. Ми прокинулись невиспані, в поганому настрої, який минув тільки після сніданку.

Я розповів Бронці про нічні пригоди і, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.

— А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капітан Немо? Ніколи не відгадаєш, — похитав головою Чорний Франек.

— Ох, Немо, — зітхнула Бронка. — Хотіла б я ще колись побачити його.

— Вона закохана в нього, — зареготався Чорний Франек.

Бронка образилась. А надто, що і я підсміювався з неї.

І через цю дрібницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркіт мотора, й на озері з’явився човен, у якому пливла до нас Марта.

— Про вовка помовка… — почав був я.

І прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:

— Чого вона сюди пливе? Не люблю я цієї дівчини. Вона підбурювала проти мене пана Томаша. І вважає, що зі мною не варто навіть розмовляти.

Чорний Франек поклав на плече Бронці руку й мовив:

— Не мороч собі голови Капітаном Немо. Оце він сам і пливе.

Бронка заніміла.

— Вона? — вимовила врешті.

— Вона, — кивнув він головою.

А тим часом Капітан Немо підплив човном до піщаного мису і вимкнув мотор.

— Вітаю вас! — гукнула весело Марта. — Ну, що ми сьогодні робимо? Будемо ловити рибу?

— Мені, мабуть, треба попливти в гарцерський табір… — сказав я нерішуче. — Там рибальська карта…

Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на бліду від сонця зелень очерету. І мені стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руці?

— А як з украденим човном? — спитав я Марту.

— Уже повідомила лісничого. Він прийде по нього до мого батька.

З-за очерету виплив човен з лицарями спінінгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:

— Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судаків, еге ж?

Вони причалили до мису. Пан Анатоль відразу попрямував до Марти і наставив на неї вказівний палець.

— На що сьогодні ловимо? — спитав він грізно.

Марта чемно вклонилась і поважно відповіла:

— Сьогодні ловимо на фокус-покус.

Пан Анатоль закліпав очима. Та, мабуть, вирішив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме «на заклинання», і спіймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою і самовпевнено мовив:

— Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика і вмочають у риб’ячу кров, а потім чіпляють на гачок як живу принаду.

— А «на пупа» ви вже ловили?

— Що? — обурився пан Анатоль. — Ви глузуєте із старшого?

Марта зневажливо глянула на нього.

— Це добре, що ви не ловили «на пупа», бо то заборонений метод.

Пан Анатоль звернувся до мене:

— Ви не реагуєте, коли молодь так поводиться? Це образа.

— Ви не маєте уявлення про рибальство, — сухо зауважила Марта. — Кожний рибалка знає: ловити «на пупа» означає, що гачок з принадою і волосінню прив’язують до шматочка білого полістиролу й вільно пускають на воду. Але це заборонено, — підкреслила вона. — Так ловлять браконьєри, а не спортсмени.

І дівчина, різко повернувшись, пішла до свого човна, а за нею побіг, заточуючись од сміху, Чорний Франек. Марта почала виймати з човна вудлища, по одному кожному з нас. У цю мить я аж здригнувся. Бо вперше почув голос пана Казика, який завжди ховався в тіні свого приятеля, що цілком придушив його. Пан Казик промовив тихенько й несміливо:

— Нема чого ображатись, Анатолю. Я теж чув про метод «на пупа».

— Тихо! — тупнув ногою пан Анатоль. — Тихо, Казику! Ти рибалка-початківець і не забувай про це, бо я більше не ловитиму з тобою риби.

Але того дня в панові Казикові пробудився бунтівник:

— Як ні, то ні. Я піду ловити рибу з цією дівчиною.

І, закинувши на плече вудку так, наче це був карабін, а він зібрався в запеклий бій, пан Казик підійшов до Марти й чемно спитав, чи візьме вона його з собою рибалити.

Пан Анатоль грізно блиснув очима, його розпирало від гніву:

— Отже та-а-а-а-ак? — протяг він єхидно. — Я вже все розумію. Та-а-а-ак…

Його гнів вилився на мою голову.

— Ви що, гадаєте, що я дурень? Ви гадаєте, ніби я не маю очей і не бачу, що тут діється? Ви підозріла людина. У своєму таборі ви переховуєте дівчину з ватаги бешкетників. А хто цей хлопець? Гадаєте, я не впізнав Чорного Франека, ватажка розбишак? Я досі мовчав, але тепер, вибачайте, мушу повідомити в міліцію.

І пан Анатоль попрямував до свого човна.

— О господи, як я дістануся на той берег? — злякався пан Казик. — Він відпливе без мене.

На допомогу йому прийшла Марта, якій бунт пана Казика справив велику приємність.

— Я привезу вас до наметів своїм човном, — пообіцяла