Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— І правильно, — кивнула Астрід. — Краще піклуватися про свого малюка, йому ти найпотрібніша. Особливо коли ти маєш можливість завжди бути поряд з ним. Я тобі заздрю, сама не можу часто бачити доньку.

— Ти відвезла її до матері, коли... почала офіційно працювати? — делікатно запитала я.

— Так. У моїй професії немає місця дитині поряд. Та й не хотілося б, щоб вона росла, бачачи, чим я займаюся. На жаль, якось мені не пощастило! Завагітніла і вискочила заміж у дев'ятнадцять, тільки розпочавши навчання, заради якого приїхала до столиці. Чоловік тоді заспокоював, мовляв, не потрібна мені освіта, він про мене подбає, його зарплати вистачає, і все таке. А потім цей «надійний» і «здатний про все подбати» чоловік зник, а я зненацька зрозуміла, що зовсім нездатна дбати про себе сама, ще й з дитиною на руках. Мати ж вже далеко не молода, працює покоївкою у сім'ї фермерів, ті платять копійки. У самої по суті нічого немає — всі сили та кошти, що заробляла, поки була молодша, на мене витрачала. Я ж так її підвела, — гірко зітхнула куртизанка. — Тож сама вона вже й одну онучку навряд потягла б, що вже казати про дорослу доньку-невдаху. Тому просто надсилаю їм гроші та іноді, як виходить вирватися, приїжджаю сама. Постійно думаю — а раптом, якби довчилася тоді, перевелася на заочку, а не послухала того виродка, все інакше склалося б, і змогла б знайти нормальну постійну роботу, грошей з якої вистачало б на забезпечення дитини…

— Теж не факт, — сумно похитала головою Емма. — Чимало дипломованих фахівців самі йдуть після випуску вантажниками та офіціантами. У наш час усі хочуть навчатися на бездарних юристів, яких розлучилося як собак нерізаних, але в той же час мало хто вступає до кулінарної школи, випускники якої за фактом без роботи не залишаться, якщо навчаться готувати більш-менш їстівне їдло. Тож я дуже сумніваюся, що доучись ти чи я, це б нам дуже допомогло.

— А на кого ти вчилася? — поцікавилася я, пригадавши, що у самої Маргарити був свіжоотриманий диплом мистецтвознавця: освіта, дуже потрібна юній аристократці, якій належить красуватися у світі… але практично марна в моєму поточному становищі.

— Без двох із половиною курсів журналістка… яких нині також наче бліх на собаці, — гмикнула дівчина. — Спочатку йшла заради шарму професії, уявляючи себе королевою світських хронік. Тільки ось головною метою ставила там собі не стільки вчитися, скільки бігати на практиці по всяким важливим тусовкам, конференціям і такому іншому, щоб зачарувати якогось багатого папіка. В результаті успішно розкрутила на шлюб одного заможного промисловця передпенсійного віку, і вирішила, що все, тепер я як ЗАЖИВУ! На жаль, «заживала» недовго. По-перше, майже відразу мою свободу обмежили практично в усьому під приводом: «я плачу, отже, і правила встановлюю я». В результаті вже через пару місяців психолог прописала мені антидепресанти, які я запивала дорогим вином, все виразніше ловлячи себе на бажанні лягти в свою мармурову ванну і порізати там вени.

— Весело, — здригнулася я.