Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

Айріс і не виспалась, і не відпочила, а тому взялася за здійснення своїх планів із похмурою рішучістю. Вдягла непримітну темну сукню з вузьким коміром, заплела волосся в коси і сховала його під солом’яним капелюшком без прикрас, вибрала найміцніші черевики і позичила бездонну сумку тітки. Запаслася в коморі чаєм та кавою, відшукала пристойну коробку цукерок, після деяких роздумів додала пляшку червоного вина та ароматний шматок сиру. До відьом не ходять із порожніми руками, чи не так? А гроші пропонувати якось негарно.

– Куди це ви зранку, пані наречена? – Стражників привернула важка сумка. – Туман піднявся, нічогісінько не видно. Дня не зачекаєте?

– Ні.

Вони не наполягали – знали: столична гостя балакати не любить.

Біля ґанку стояв екіпаж – князь, схоже, зібрався кудись далі, ніж адміністративне крило. Зараз він з’явиться, роззирнеться… Джі Лін не з тих, хто змушує підлеглих чекати. Треба сховати сумку за кущ і справити гарне враження.

Мила романтична дівчина вийшла вранці, щоб помилуватися краплинами роси на бутонах троянд і насолодитися співом будівельни… птахів. Наділені владою чоловіки цінують недосвідченість і чутливість, так навіть відьма писала в інструкції до приворотного зілля, яку А Лі викинув, а Айріс заради цікавості відшукала. Стара Шесса має на такому розумітися.

– Не стійте на протязі, застудитеся. – Князь пройшов повз, не зупиняючись. – І не дивіться на зварювання, це шкідливо. Краще уникайте непокритого ґрунту, тому що в саду помітили шушку. Хоча… Взуття у вас міцне, втекти встигнете.

«Він незадоволений чи піклується?» – на жаль, поради відьми не включали розшифровку реакцій піддослідного… тобто закоханого.

– О, гаманець забув. – Джі Лін повернувся до замку. – Це ж треба…

За оповитими туманом муром і воротами пролунав стукіт копит.

«Гості? Звідки? Чи звістка від короля?» – Айріс піднялася на нижню сходинку і спробувала розглянути хоч щось.

Біла конячка виринула з блідого марева і підбігла до ґанку. Вона тягла легку карету з блискучими ресорами, прикрашену живими квітами – точнісінько як у Жасі Айлан, валесійської актриси, світської левиці та улюблениці скандальних газет. Але хід сповільнився, колеса зупинились, і з’явилася дівчина, яку Айріс ніколи раніше не бачила – ні на жовтих сторінках, ні на екрані, ні в оточенні короля.

Кучер у лівреї з блискучої тканини, що мав напрочуд чужинський вигляд, особливо в Пагорбах, притримав дверцята і подав руку невідомій. Вона ледь торкнулася його долоні кінчиками затягнутих у мереживо пальців. Легко ступила на під’їзну доріжку, швидким рухом поправила волосся, окинула околиці здивованим поглядом…

– Джі Лін описував це місце по-іншому, – сказала хриплуватим голосом у кращих традиціях кінематографа. – Але я розумію його прагнення прикрасити дійсність. Дім, любий дім… Сподіваюся, тут хоч є опалення?

Айріс дивилася на приїжджих, не відчуваючи ніяковості. Досі вона вважала зразком чуттєвої жіночої краси Мелісу Стау, що навіть у жалобному вбранні примудрялася зводити чоловіків з розуму. Майва Аноза теж привертала погляди – її краса була витонченою, піднесеною, ніби не з цього світу. Однак незнайомка з карети легко затьмарила б будь-яку красуню королівства.

«Її обличчя нагадує мордочку дрібного хижака, але чому це здається чеснотою? Чому усипана атласними трояндами сукня з вирізом мало не до пупа сидить на цій дамі природніше, ніж одяг на священнослужителі? Чому осміяні пресою та лікарями туфлі на високих підборах спричиняють заздрість?» – міркувала Айріс, мимоволі порівнюючи себе з невідомою. На жаль, не на свою користь.

– Ти! – Тонкий палець із червоним нігтиком недвозначно вказав на неї. – Візьми мій багаж. Всього дві валізи, я подорожую майже без нічого.

– Га?..

Незнайомка неприязно скривила нафарбовані в тон нігтям губи, швидко глянула в кишенькове дзеркальце і пригладила пасмо золотистого волосся, що нібито випадково вибилося з високої зачіски.

– У тебе зміна скінчилася? – запитала без злості. – Чайових не хочеться?

– Ви хто? – Айріс вийшла із заціпеніння і зло посміхнулася, передчуваючи неприємну розмову. Це напевно або чергова найманка-наглядачка короля, або далека родичка князя. Не варто щадити її почуття. – Приїхали на весілля? Хто вас запросив?

– Джі Лін, зухвале ти створіння. – Погляд невідомої потеплішав. – Не бійся, я не з того зміїного клубка, який король вважає своєю свитою.

– А ім’я маєте? Рід занять? Я, наприклад, Айріс Міллс. Майстриня шеського кришталю.

Іронію приїжджа не оцінила. Вона взагалі забула про співрозмовницю і зніяковіло усміхалася князю, що вийшов на ґанок.

– Ніто! – Він не розгубився, відразу ж поцілував її руку. – Не очікував, що ви приймете мою пропозицію. – Його голос звучав надзвичайно радісно та ласкаво. – Відверто кажучи, зараз не найкращий час для знайомства з Пагорбами.

– Я знала, що ви здогадаєтесь. – Щоки Ніти почервоніли. – У моїх листах було багато підказок… Але Ніта Ліст залишилася в минулому, Джі Ліне. Називайте мене, як і раніше. Я – Королева Темряви. Згодні?

– Яке ж це щастя – бачити ва…

Вона не дозволила князеві договорити. Притягла його до себе і поцілувала в губи, не зважаючи на оточуючих. Присмокталась як п’явка, а він тільки й радий!

«Я знову залишилася ні з чим», – Айріс не могла відвести погляд від широкої руки Джі Ліна на тонкій талії Ніти.

Це видовище завдавало майже фізичного болю, тому що невимовно ускладнювало завдання.

Чи не тому? Відповідь знав лише Великий, але він не поспішав ні підказувати, ні допомагати.