Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Катерина постукала по столу стосом документів вирівнюючи папери та глибоко зітхнула. Похід на четвертий поверх, де розміщувалися відділи маркетингу та реклами останнім часом став для неї справжнім випробуванням. Та зволікати не було часу. Уваги потребувала ще ціла купа справ. Тому дівчина повідомила керівниці про необхідність прокинути приймальню та поспішила до ліфта.

Вона швидко пройшлася кабінетами, залишаючи та забираючи папери. Щоб не витрачати час на зайву біганину, Катерина все чітко планувала, де треба домовилася, тому ніде не затримувалася. Вона так робила завжди, але особливо поспішала на четвертому поверсі.

Завдяки такій завбачливості секретарка директорки з продажів не тільки ефективно витрачала свій час, а ще й звела до мінімуму зустрічі з новим директором з реклами. За майже місяць вона бачила пана Зегера лише двічі й то здалеку.

Сьогодні також вдалося його оминути. Вже у ліфті Катерина полегшено усміхнулася та поправила аркуш, що визирнув з течки. Аж раптом ліфт зупинився та стулки поповзли в боки. Секретарка ледь встигла "одягти робочий вираз обличчя" як до кабінки зайшли двоє.

- Добрий день! - привіталися Геннадій Анатолійович та Марина Олександрівна

- Добрий день, - напружено кивнула білявка.

- А ми якраз до вас. Юлія Володимирівна у себе? - спитав пан Зегер.

Катя на мить заклякла від несподіванки, але лише на мить.

- Так, але у за десять хвилин вона вирушає на зустріч...

Геннадій Анатолійович мовчки кивнув та продовжив свердлити дівчину поглядом. Катерина ж натомість дивилася на стулки ліфта, ввічливо усміхалася до Марини Олександрівни та повністю ігнорувала чоловіка.

Неймовірно довгі секунди скінчилися, і всі нарешті вийшли на сьомому поверсі. Й одразу ж натрапили на ще одну жертву Зегера - Поліну. Жінка негайно почала спопеляти поглядом наречену Геннадія так, що та навіть озирнулася, але менеджерка з продажу завчасно відвернулася та рушила до свого відділу.

Катерина тим часом повністю опанувала себе та оминувши "рекламників" рушила до свого кабінету. Відвідувачі пішли за нею.

- Юліє Володимирівно, до вас директор з реклами.

Пані Середа не стала відповідати через селектор, а сама вийшла до приймальні.

- Що сталося? - прошила вона холодним поглядом незваних гостей.

- Здрастуйте, Юліє Володимирівно, - зробив крок уперед директор з реклами. - Хочу розібратися з приводу проєкту "V". Ви єдина, хто досі не погодив дизайн до рекламної компанії цього проєкту.

Брюнетка невдоволено вигнула ідеальну чорну брівку та відповіла.

- Це тому, що я єдина неупереджено оцінила той дизайн. Ви повинні розуміти, що ми продаємо не аксесуари...

- Що конкретно вам не подобається? - виступила вперед Марина, насупивши брови. Схоже, справа для неї була принципова.

- Звісно. Я можу вам пояснити. І для цього зовсім не обов'язково відривати директора з реклами від справ, - красномовний погляд у бік Зегера дав зрозуміти, як ця жінка ставиться до протекції з боку нареченого. - Катерино, попередь, що я затримаюся на десять хвилин. Ходімо, Марино Олександрівно.

Директорка з продажу зробила жест, запрошуючи дизайнерку до свого кабінету, і щойно та зайшла, зачинила двері.

Зегер остовпів на місці, а Катя поспішила виконати наказ директорки та, впавши на своє крісло, схопила слухавку внутрішнього телефону.

- Олександре, Юлія Володимирівна затримується на десять хвилин, але будьте напоготові. За можливості, доправте її на зустріч вчасно. Я попереджу партнерів... Дякую.

Катя вже майже забула, що пан Зегер досі в кабінеті, тому збентежено завмерла, коли натрапила на його погляд після дзвінка.

Чоловік наче розлютився за щось та, зробивши кілька кроків, підійшов впритул до секретарського стола. Він свердлив дівчину поглядом аж поки вона не опустила очі.

- Ви можете присісти поки чекаєте. Запропонувати вам каву?

- І як це називається? - прогарчав директор з реклами, який тільки-но почав усвідомлювати, в яку калюжу його щойно ткнули пикою.

- Пробачт... те... ви про що?

- Про твою Юлію, щоб її, Володимирівну.

Геннадій Анатолійович гепнув долонями об стільницю секретарського стола, низько схиляючись до дівчини.

Та в наступну мить він вже забув, що лютував на Середу. Зайчик від невагомих окулярів відбився в його оці, й Гена усвідомив, що він знову у неймовірній близькості до своєї попелястої партнерки. Блакитні очі широко розплющені, пухкі губки збентежено розімкнулися. Здавалося, що вона хоче щось сказати, але поки що не придумала що.

Усвідомивши це, Гена схилився ще, але в наступну мить різко випростався. В грудях ухало серце. Виявилося, що божевільне тяжіння до білявки нікуди не поділося. І переконливі аргументи щодо її байдужості працювали поганенько.

- З мене досить, - процідив він крізь зуби та рушив в бік кабінету директорки.

- Ні!

Секретарка кинулася за ним та вчепилася в його рукав. Нащо вона це зробила, Катя не знала. Звісно, Юлія Володимирівна дала зрозуміти, що хоче поговорити з Мариною Олександрівною наодинці, але пан Зегер все ж не стороння людина в цій розмові, а безпосередній керівник дизайнерки. Та все ж...

Геннадій Анатолійович перехопив руку, що схопила його, а іншою притис дівчину до себе за талію.

Що робити далі він не знав, вчинив просто так, рефлекторно. Серце продовжувало гучно ухати у вухах. Близькість дівчини та щире здивування в її очах збуджували і лякали. Він не хотів цього робити, але не міг відпустити її просто так.

Катя також завмерла. Думки пурхнули з голови, як сполохані горобці з-під стріхи. Знову опинитися в його руках вона вже не сподівалася. Його торкання наче обпікало шкіру, але приносило таке задоволення, що дівчина на мить забула хто вона і де знаходиться.

Першим до тями прийшов Гена. Відпустив білявку, зробив кілька кроків назад та впав на білу канапку. Катя зчепила руки в замок та, опустивши голову, повернулася за свій стіл. Хвилину чи дві приймальня перебувала у цілковитій тиші аж поки не пролунав дзвінок внутрішнього телефону. Секретарка відповіла на виклик і тільки після цього наважилася підняти погляд на чоловіка.