Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

— Морозиво є? — машинально поцікавився у миловидної офіціантки.

— Ні… — дівчина посміхнулася. — Але якщо хочете, я можу сходити в магазин. Тут поряд. Мені не важко.

— Дякую, не треба, — я теж усміхнувся у відповідь. Дівчина була юна, свіжа, на неї було приємно дивитися і не менш приємно обдаровувати посмішкою. Тим більше, що поряд жодних темних плям чи хмаринок. — Звичка. Ось у цього пана прийміть замовлення. Я — гість.

— Будьте ласкаві два подвійні капучино і по шматочку торта, — увімкнувся тутешній Охоронець.

— Одну хвилину…

Дівчина граційно пурхнула. Задничка у неї теж була просто диво. Спортивна, пружно налита. Так… Юні панночки — це вам не аби що, це справжній витвір мистецтва. І природа іноді зовсім не проти потішити справжніх поціновувачів своїми витворами.

— Любите солодке? — Співрозмовник дивився на мене дещо скептично. Чи буває тут щодня і звик, чи з віком перейшов у категорію «теоретиків».

— Глясе, — коротко відповів я. — Рябошапка Михайло Йосипович. Ваш сусід із Центрального. І колега.

— Що? — перепитав той. — А Зрозуміло. У вас, зважаючи на все, «Розпізнання» не вивчено… Перепрошую… Не подумав. Рівень дозволяє. Семен Семенович Горбунко. І це не жарт... — відреагував він раніше, ніж я усвідомив почуте. — Я з дитбудинку. А наша директорка обожнювала «Діамантову руку». Тож у нас там багато хто носить відомі імена та прізвища.

— Приємно познайомиться, — я ледве стримав усмішку. Ситуація смішна, але спогади про дитбудинок, зазвичай, приємних асоціацій не викликають, тож розвивати цю тему не варто. Краще одразу переключити увагу на більш актуальні речі. — Ви сказали: «Розпізнання»? Що це?

— Вміння, яке дозволяє отримувати інформацію про об'єкти, з якими у вас встановлюється візуальний контакт. На першому рівні — лише ім'я та прізвище. А потім, у міру розвитку, і інші дані. Ну, як у комп'ютерній грі.

— Дякую. Запам'ятаю. Як тільки запропонують, одразу вивчу.

— Будь ласка… Отже, колего Вартовий? Я вас уважно слухаю. Ви ж не кави попити до мене завітали. Проблеми?

— Та так… — знизав я плечима. — Хочу проконсультуватись. Занадто багато різних сутностей навколо. І зовсім не схоже, що їх стає менше. А ось те, що вони ростуть у рівнях, — це факт. Боюся, не впораюся один із зачисткою.

— Не можу не погодитись, — кивнув Семен Семенович. — Цього разу справді все набагато складніше, ніж зазвичай. На моїй пам'яті таке тривале і потужне Злиття вперше.

Мабуть, варто було поцікавитися, наскільки довга ця пам'ять, але посоромився. Чоловіки в цьому питанні, звичайно, не так болісно реагують, як жінки. Але мало що.

— Та все внормується. Природа завжди на стороні балансу і не терпить будь-яких перекосів. Чим сильніший супротивник, тим більше дається нам — Охоронцям. Ви зараз п'ятого рівня. Піднімете ще два та отримаєте вміння «Помічник». Дуже корисне вміння. Дає можливість побачити латентного вартового. І взяти його собі у помічники. А удвох уже буде значно простіше. Активувати його можна буде на десятому рівні.

— І де його шукати?

— О, повірте, він виявиться набагато ближче, ніж ви думаєте. Свого часу Йоганн Себастьян висував теорію, що аура Охоронців впливає на їхніх близьких і тим самим ніби підспудно готує нам на допомогу. Тож як тільки візьмете сьомий — насамперед придивіться до своїх близьких.

— Дякую. Врахую…

— Немає проблем. Чим зможу… Звертайтеся будь-коли, — Семен Семенович одним ковтком допив свою каву. — А зараз, якщо ви вже тут, чи не хочете взяти участь у масованій атаці на ворога? Так би мовити, люб'язність у відповідь за консультацію.

— В сенсі?

— Все просто. Давайте об’єднаємо наші зусилля.

— Охоче. Тільки прошу врахувати, що ви маєте справу з найповнішим дилетантом. Тому спочатку все докладно поясніть.

— О, нічого складного… — знизав плечима співрозмовник. — Заходимо до поліклініки та розходимося в різні боки. Метрів на десять. Можливо, більше. Я подам знак, коли зупинитись і тримати дистанцію. Потім долоні перед собою... — Семен Семенович зробив жест, ніби готувався щось відштовхнути від грудей. — Ось так. І рухаємось по колу. Наші енергетичні поля, перекриваючись, утворять зону поглинання демонічних сутностей. Тобто ми разом зачистимо всіх, хто опиниться всередині цього умовного кола.

— Та гаразд? — захопився я. — Так просто й так ефективно? Чому ж Охоронці одразу не працюють у парах, а мучиться кожен на своїй ділянці?

— Гм… — Семен Семенович незатишно поїжився. — Бачите, любий Михайле Йосиповичу, проблема в тому, що практично весь досвід за зачистку отримує сильніший з пари. У нашому випадку, ви отримаєте приблизно десять-дванадцять відсотків від того, що взяли б, діючи самостійно. Відповідно, з погляду вашого розвитку — це марна трата сил та часу. Тепер розумієте?

— Хіба не можна підібрати рівного напарника?

— Це не так просто, як здається. І Охоронці, і Вартові — самітники. В основному нелюдимі, замкнуті і на контакт особливо не йдуть. За останні сто п'ятдесят років ви третій, з ким із наших я розмовляю.

— Дивно… — знизав я плечима. — Я б і задоволенням поспілкувався з собі подібними.