Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"

того, що компанії робили для піднесення і вшанування своїх працівників. Деякі з них пропонували заняття з аеробіки, йоги, фітнес-центри та абонементи до спортивних клубів. Інші забезпечували дитячі садки «на місцях», а також відшкодовували витрати на послуги репетиторів. Мені сподобалась ідея компанії «Hyland Software», яка влаштовує сюрприз для співробітників — цілу вантажівку з морозивом. Якось у горлі восьмимісячної донечки однієї працівниці застряг шматочок пластику, і дитина не могла дихати. Матері вдалося врятувати її життя, бо на роботі вона опанувала прийом Геймліха.

Працівники компанії ADP в місті Індепенденс, штат Огайо, відвідують людей похилого віку з хворобою Альцгеймера, а також пацієнтів госпісу. Вони доглядають стареньких, подають їжу в їдальнях і збирають гроші на шкільне приладдя для дітей. Одного року кожен працівник компанії «Weaver Leather» у місті Маунт-Гоуп запросив вихованця дитячого будинку до себе на день Валентина і вручив рюкзак із подарунками, які було зазначено в дитячому «списку бажань». Для деяких дітей той рюкзак став єдиною річчю, яка належала тільки їм.

IT-компанія «MCPc Inc.» у Стронгсвіллі влаштовує «дні чилі», «дні гавайських сорочок», «полювання за великодніми яйцями» і навіть «дні миття машин», коли це роблять керівники.

Було цікаво дізнатися, що деякі компанії забезпечують послуги хімчистки та пральні, послуги перукарів і стилістів, можливість проконсультуватися з лікарем чи медсестрою, а також безкоштовну мамографію. Інші пропонують безоплатно замінити оливу в авто, послуги туристичних агентів, допомогу в готуванні податкових декларацій.

Я поїхала звідти, маючи надію, що ще більше роботодавців зможуть творчо підходити до роботи й надавати працівникам оплачувану місячну відпустку — кожні п’ять років, відпустку з оплатою всіх витрат — кожні двадцять років, знижку на ремонт комп’ютера або мобільного телефона, доступ до корпоративних знижок у готелях, ресторанах і парках розваг.

Навіть у маленькій компанії не потрібно витрачати багато грошей, щоб наповнити вазу цукерками або принести пончики для всіх, хто присутній на нудних зборах, щоб атмосфера стала жвавішою. Не потрібно грабувати банк для того, щоб дозволити працівникові в п’ятницю піти додому на кілька годин раніше, наповнити холодильник свіжими фруктами або створити «міні-кав’ярню» з безкоштовною кавою, чаєм та гарячим шоколадом.

Найкращі роботодавці дають людям можливість заробляти на життя і жити, а ще — змінювати світ на краще. Змінюючи робоче місце, вони змінюють життя всіх, хто їх оточує, а відтак — змінюють увесь світ.

Урок 45

Навіть якщо ти почуваєшся «невидимкою», твою роботу бачать

Деяким людям легко відчути себе «невидимками» на роботі.

Щоразу, коли ми з батьком їздили нашим маленьким містечком, він показував мені кожний дах, який ремонтував або замінив. Він мав що розповісти про кожний будинок, повз який ми проїжджали в Равенні, штат Огайо. Знав, хто там живе, їхніх родичів, скільки в них дітей, як ці люди заробляють собі на життя. Мешканці цих домівок, імовірно, забули про того, хто вилазив драбиною нагору, носив ринви й прибивав покрівлю під пекучим сонцем. Однак мій батько про це не забув.

З’ясувалося, що й вони про це не забули. Коли у 83 роки мій батько помер, у церкві було повно-повнісінько людей, які хотіли подякувати за дах над головою чоловікові, який його вистеляв.

У світі багато людей, чия робота має велике значення ще довго після того, як вони її виконали. Дехто з них прийшов на похорон мого батька — наприклад поштар Тоні. Він був точним, як годинник на вулиці Сікамор, і щодня з’являвся біля нашого будинку рівно о 10 ранку. Він «пом’якшував» враження від рахунків за газ усмішкою і розповіддю про те, як нещодавно виграв у боулінг.

Ці люди є в житті кожного з нас. Такі, як лікар Нілі — наш сімейний лікар, який завжди приходив до своїх пацієнтів і майже ніколи не надсилав рахунків моїм батькам. Або такі, як Срулі Вольф — мій майстер з ремонту побутової техніки, який миттєво приходить, коли ламається пральна машина або сушарка, у якій повно вологої білизни, припиняє свою роботу. Він робить знижку на кілька доларів у кожному рахунку, а на День подяки завжди надсилає нам індичку та кошик гостинців, щоб подякувати за те, що ми залишаємося його вірними клієнтами.

У своєму «іншому житті» він скромний рабин і поліцейський капелан у Клівленді, штат Огайо. Якось він отримав нагороду за те, що врятував поліцейського, який знепритомнів. Срулі прибув до Чикаго у справах, ішов вулицею і побачив поліцейського в задимленій машині. Він витяг його звідти — чоловік уже був непритомний. Коли репортер брав у нього інтерв’ю, він просто відмахнувся і сказав: «Слухайте, я тоді просто приїхав до Чикаго на торговельну виставку».

Кожен із нас залишає відбиток. І тільки від нас залежить, де ми його залишимо і яким він буде. Коли ми з чоловіком вирішили замінити на каміні кахлі, майстер, який цим займався, годинами створював вогнетривку стіну, щоб захистити нас від пожежі. Наш будинок датований 1920 роком, і цеглі вже було майже століття. То був справжній головний біль для майстра, адже його свердла ламалися, коли він хотів щось зафіксувати. Коли ж він нарешті закінчив роботу, я попросила його поставити підпис на цій стіні. Він усміхнувся і написав маркером своє ім’я — Донован. Ніхто не побачить цього підпису після того, як було викладено кахлі, але то був справжній шедевр, і я хотіла, щоб він про це знав.

Зазвичай ми вимірюємо свою цінність великими досягненнями, які для нас найважливіші, забуваючи про ті маленькі справи, що так багато важать для інших. Я дізналася про один із таких моментів від чоловіка, який працював пожежником протягом 28 років.

У житті Тома Шульца траплялися виклики, які змушували його плакати, сміятись чи боятися за своє життя.

Одного разу втомлена молода мама заснула на дивані зі своєю дитиною, якій виповнився місяць. «Одне з них прокинулось, а друге — ні», — тихо сказав Том.

Іншого разу старенька не відповідала на телефонні дзвінки й не забирала товарів, які їй доправляли. Сусіди телефонували їй, але вона не брала слухавки. Тоді вони зателефонували до її сина в Толедо. Він подзвонив матері, однак ніхто не відповів, тож він набрав 911. Пожежники стукали їй у вікна — жодної реакції. Вони зазирали до будинку крізь вікна, але нікого не побачили. Тоді начальник зміни звелів вибити двері.

Коли пожежники потрапили до будинку, вони побачили стареньку, яка мирно сиділа в кріслі поряд із телефоном. Вони запитали: «Мем, вам телефонували сусіди й ваш син —