Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

— Гарбуза, сагибе?

Замість відповіді я кивнув, пройшов крізь вітальню на веранду, а він пішов готувати сік. Місяць заливав веранду своїм блідим світлом, із річки дмухав легенький вітерець. Я сів на один із плетених стільців. Ніч була довгою, деякі з частинок мозаїки стали на свої місця. Я знайшов зв’язок між убивствами Аластера Данлопа, Рут Фернандес і небіжчика в Тангрі — Пріо Таманга, ми попередили вбивство Матильди Рувель, дивились в очі нашому вбивці і дізналися таємницю операції «Равалпінді». Ніч була б просто чудовою, зупинись вона на цьому, але тут розірвалася бомба Доусона з новинами про викрадений гірчичний газ, і все раптом стало набагато гіршим, ніж я боявся.

Лишалося ще питання, хто вбивця. Я бачив достатньо, щоб зробити висновок, що він гуркх, можливо, військовий. Проблема в тому, що в армії тисячі гуркхів; десятки тисяч, якщо рахувати тих, хто пройшов війну і був демобілізований. Шанси, що люди Доусона встановлять його особистість, доки не сплинув час, дуже невисокі. Тут на веранду вийшов Сандеш із гарбузовим напоєм, і я пригадав ще одне питання, яке мене також тривожило,— те, що Не Здавайся казав про час.

Експерименти відбулися 1917 року. Чому нападник чекав чотири роки перед тим, як помститись? Можливо, він був якимось чином прив’язаний до перевезення решток гірчичного газу з Барракпуру до Форт-Вільяму, але ніяк не можу збагнути, як саме. Щось я упустив. Щось аморфне, що мені ніяк не вдавалося вхопити. Хай там що, зрозуміти це, втупившись у нічну темряву, навряд чи вдасться. Тож я узяв у Сандеша склянку з напоєм, випив і пішов спати.

Я поплентався коридором до своєї темної кімнати. Світло вмикати не став, бо добре знав, що де стоїть. Скинув черевики, зняв шкарпетки, розстебнув сорочку і штани, лишив там, де вони впали, і ступив до ліжка. Підняв один край москітної сітки й заліз під нього. Одна з констант калькуттського життя — нескінченна боротьба з москітами. Хтось вирішив, що непогано було б звести місто на болоті, і це визначило долю Калькутти. Це ідеальне місце розмноження усіляких неприємних істот, але малярійні комарі були найгіршими з них. Усі в місті, від лейтенант-губернатора до останнього рикши, залежали від їхньої милості, і щоночі одним із обов’язків Сандеша було накривати наші ліжка москітною сіткою, а вранці знімати її та прибирати.

Я ретельно запхав сітку між матрацом та рамою ліжка і влаштувався зручніше. Під сіткою з’являлося відчуття певної недоторканності, ніби ти прикривався щитом від усього того, що могла в тебе жбурнути Калькутта. Я заплющив очі.

Наступної миті мене аж підкинуло.

Я схопив край сітки, відкинув його, вистрибнув з ліжка й кинувся до вмикача світла. Увімкнув, підхопив з підлоги сорочку й штани, швидко натягнув їх і попрямував до дверей.

Швидко перетнув коридор і постукав у двері Не Здавайся, не чекаючи на відповідь, увірвався до кімнати і клацнув вимикачем.

— Піднімайтеся! — наказав я.

Не Здавайся сів у ліжку, протираючи очі.

— Вдягайтеся. Мусимо ще раз допитати місіс Данлоп.

Він не повірив.

— Зараз?

— Потрібно зараз,— відповів я.— Іншого часу немає.

— Чому?

— Москітна сітка,— видихнув я.— Якщо Данлопа вбили у ліжку і ніхто нічого не торкався на місці злочину, чому москітна сітка над його ліжком не була опущена?

Не Здавайся так і витріщився на мене крізь тоненький білий серпанок власної москітної сітки.

— Десять хвилин,— сказав я.— Зустрічаємось у передпокої. А я спочатку зроблю кілька телефонних дзвінків.