Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"

Розділ тридцять перший

Останній лист

Через кілька днів мене раптово викликали до Аргентини. Тому я більше ніколи не бачив Джейн Вілкінсон, але читав у газетах про її судовий процес і вирок. Несподівано, принаймні то було несподівано для мене, вона цілковито зламалася, коли зіткнулася з правдою. Поки вона могла пишатися своїм розумом і грати свою роль, Джейн не припускалася помилок, але щойно самовпевненість покинула її, оскільки її викрили, вона стала такою ж незугарною, як дитина, яку зловили на брехні. На перехресному допиті вона зовсім здалася.

Отож, як я говорив раніше, саме на тому званому обіді я востаннє бачив Джейн Вілкінсон. Та щоразу, коли згадую її, завжди бачу той самий образ — у номері готелю «Савой» леді Еджвер приміряє дорогий чорний одяг із серйозним зосередженим обличчям. Я переконаний, то була не гра. Це було абсолютно природно. Її план удався, і ні докори сумління, ні сумніви не хвилювали її. Також, я переконаний, вона ніколи не відчувала каяття за три вчинені вбивства.

Я додаю лист, який вона розпорядилася надіслати Пуаро після своєї смерті. Гадаю, він свідчить, якою безсовісною була ця вродлива жінка.

Шановний мсьє Пуаро,

Я довго про це думала і вирішила, що хотіла б написати про все для Вас. Я знаю, що іноді Ви публікуєте звіти своїх справ. Та не пригадую, щоб Ви колись опублікували документ, написаний самим злочинцем. Також я дуже хотіла б, щоб усі дізналися, як саме я зробила все це. Я й досі вважаю, що все було надзвичайно добре сплановано. І якби не Ви, усе було б добре. Я трохи сердита через це, але, гадаю, Ви не могли інакше. Я впевнена, якщо відправлю Вам цього листа, Ви оприлюдните його. Правда ж? Я хотіла б, щоб мене пам’ятали. І я таки вважаю себе унікальною людиною. Тут усі так вважають.

Усе почалося в Америці, коли я познайомилася з герцогом Мертонським. Я одразу ж зрозуміла, що він одружиться зі мною, лише якщо я стану вдовою. На жаль, у нього якісь дивні забобони щодо розлучення. Я намагалася переконати його, але це нічого не дало. І мені довелося бути дуже обережною, бо він дуже ексцентрична людина.

Невдовзі я усвідомила, що моєму чоловікові просто доведеться померти, але не знала, як це влаштувати. Уявіть собі, у Штатах із цим набагато простіше. Я думала і думала, але не розуміла, як усе організувати. А тоді, раптом, я побачила Карлотту Адамс із її пародією на мене, і одразу ж з’явилася версія. З допомогою дівчини я могла отримати алібі. Того ж вечора я побачила Вас, і раптом мені сяйнула ідея: було б добре відправити Вас до мого чоловіка, щоб попросити його про розлучення. Водночас я почну говорити про вбивство свого чоловіка, бо я завжди помічала: якщо говориш правду якось по-дурному, ніхто тобі не повірить. Я часто так робила, підписуючи контракти. Також добре здаватися дурнішим, ніж ти є насправді. Удруге зустрівшись із Карлоттою Адамс, я завела розмову про свою ідею. Я сказала, то було парі. Вона одразу ж погодилась. Вона мала вдавати мене на вечірці, і якщо це зійде їй із рук, вона отримає десять тисяч доларів. Вона дуже захоплено поставилася до цього, і кілька ідей були її: помінятися одягом і все таке. Бачите, ми не могли зробити це у мене, через Елліс, і не могли зробити це у неї, через її покоївку. Карлотта, звісно, не розуміла, чому це неможливо. Було трохи незручно. Я просто сказала «ні». Вона подумала, що це якось по-дурному, але згодилася, і ми придумали план з готелем. Я взяла в Елліс пенсне.

Звісно, дуже швидко я зрозуміла, що Карлотту також треба буде усунути з дороги. Шкода, але, зрештою, її пародії насправді були дуже безпардонні. І якби «моя» не знадобилась мені, я б дуже розсердилася через неї. У мене було трохи вероналу, — хоча я рідко його вживаю, — тому з цим проблем не виникло. А тоді мені спала на думку чудова ідея. Бачте, було б значно краще, якби здавалося, що вона часто приймала веронал. Я замовила скриньку, дублікат такої ж, яку подарували мені, з її ініціалами на кришці та написом всередині. Я подумала, якщо додати дивний ініціал і написати «Париж, листопад» усередині, це все ускладнить. Я замовила скриньку з готелю «Ріц», де якось обідала. А тоді послала по неї Елліс. Звісно, вона не знала, що то було.

Того вечора все пройшло досить добре. Коли Елліс була в Парижі, я взяла у неї один із ножиків для мозолів, вони гарні та гострі. Вона навіть не помітила, бо потім я поклала його на місце. Якийсь лікар у Сан-Франциско показав мені, куди колоти. Він розповідав мені про спинномозкові та мозкові пункції і сказав, що потрібно бути надзвичайно обережним, інакше можна проколоти велику цистерну чи довгастий мозок, де розміщені всі життєвоважливі нервові центри. Я змусила його показати мені те місце декілька разів. Подумала, можливо, знадобиться колись. Я сказала йому, що використаю цю ідею у фільмі.

Карлотта Адамс вчинила дуже нечесно, написавши сестрі. Вона пообіцяла мені, що нікому не розкаже. Але я розумно вчинила, зрозумівши, що краще вирвати лише одну сторінку і виправити «та» на «а». Я сама до цього додумалася. Мабуть, цим я пишаюся найбільше. Усі завжди кажуть, що мені не вистачає розуму, але треба бути дуже розумним, щоб вигадати таке.

Я продумала все дуже уважно і зробила точнісінько так, як планувала, коли прийшов той чоловік зі Скотленд-Ярду. Мені це навіть сподобалось. Я думала, що він, мабуть, заарештує мене, та я почувалася в безпеці, бо поліції доведеться повірити усім тим людям, які були на вечері, і я не розуміла, як