Читати книгу - "Володар Перстенів"

— Я? Піти з Брі! Та ні за які гроші, — по-справжньому перелякався пан Кремена. — Але чому би вам не залишитися тут на якийсь час, пане Підгіре? Що за підозрілі справи довкола? І що ті чорні люди шукають, і звідкіля вони, хотів би я знати?

— Вибачте, але всього пояснити я не можу, — відповів Фродо. — Я втомлений і дуже схвильований, та й довга це історія. А якщо готові мені допомогти, то мушу вас попередити, що поки я у вашому домі, ви будете в небезпеці. Ті Чорні Вершники… я не впевнений, але думаю… я боюся, що вони з…

— Вони з Мордору, — тихо промовив Бурлака. — З Мордору, Барлімане, якщо це тобі про щось говорить.

— Сили небесні! — зблід пан Кремена; назва була, вочевидь, йому відома. — Гіршої новини я ще в житті не чув.

— Так воно і є, — мовив Фродо. — Ви все ще хочете мені допомагати?

— Хочу, — відповів пан Кремена. — Хочу ще більше. Хоч і не знаю, що такі, як я, можуть вдіяти проти… проти… — він затнувся.

— Проти Тіні зі Сходу, — спокійно продовжив Бурлака. — Не багато можеш, Барлімане, але і те важливо. Сьогодні ти можеш дозволити панові Підгіру переночувати у тебе і можеш забути ім'я Торбина, аж поки він не від'їде далеко.

— Я зроблю це, — мовив Кремена. — Та, боюся, вони дізнаються, що він тут, і без моєї допомоги. Шкода, м'яко кажучи, що пан Торбин привернув до себе цього вечора увагу. Історію про те, як зник пан Більбо ми у Брі й раніше чули. Навіть наш Ноб до чогось там домізкувався своєю нетямущою макітрою; а у Брі є і кмітливіші за нього.

— Ну, то нам залишається тільки сподіватися, що Вершники не повернуться, — сказав Фродо.

— Сподіваюся, не повернуться, — підтакнув Кремена. — Та примари вони чи не примари, а в мій «Поні» їм так просто не потрапити. До ранку не хвилюйтеся. Ноб не обмовиться ні словом. Ніякий чорний чоловік не переступить мого порога, поки я ще тримаюся на ногах. Сьогодні вночі і я, і моя прислуга постоїмо на варті; а вам найкраще — спробувати поспати.

— Однак нас треба розбудити на світанні, — сказав Фродо. — Ми маємо вирушити в дорогу якнайраніше. Сніданок о пів на сьому, будь ласка.

— Гаразд! Замовлення виконаємо, — сказав господар. — На добраніч, пане Торбине… тобто Підгіре! На добраніч… ах, вибачте, а де ж ваш пан Брендіцап?

— Не знаю, — відразу занепокоївся Фродо. Вони зовсім забули про Мері, а було вже пізно. — Боюся, він на вулиці. Він збирався йти подихати свіжим повітрям.

— Ну, за вами таки треба дивитися: ви ніби на свято приїхали! — сказав Кремена. — Зараз мушу йти швиденько позачиняти двері й попередити, щоби вашого друга пропустили, коли з'явиться. Пошлю Ноба його пошукати. На добраніч вам усім!

Нарешті Кремена вийшов, кинувши недовірливий погляд на Бурлаку і похитавши головою. Його кроки затихли в коридорі.

— Ну, то що? — спитав Бурлака. — Ви не збираєтеся розгортати листа?

Фродо уважно розглянув печатку — безперечно, вона була Ґандалфова. Розламавши її, він побачив напис розгонистим, але витонченим почерком чарівника:

«БРИКЛИВИЙ ПОНІ», БРІ. Літень, 1418, Л. Ш.

Дорогий Фродо!

До мене дійшли погані новини. Я повинен негайно вирушати. А тобі раджу якнайшвидше покинути Торбин Кут і вибратися з Ширу щонайпізніше наприкінці липня. Я повернуся, як тільки зможу, і якщо виявиться, що ти пішов, то піду за тобою слідом. Якщо проходитимеш через Ері, залиши для мене записку. Господареві (Кремені) можеш довіряти. На Дорозі ти можеш зустріти одного з моїх друзів: він чоловік високий, худорлявий, темноволосий, дехто називає його Бурлакою. Він знає про нашу справу і допоможе тобі. Іди на Рівенділ. Сподіваюся, там зустрінемося. Якщо я не прийду, порадником буде Елронд.

Твій — поспіхом —

ҐАНДАЛФ

P.S. Не надягай Його в жодному разі! Не ходи ночами!

Р.Р.S. Переконайся, що це справжній Бурлака. На дорогах різні вештаються. Його справжнє ім'я Араґорн.

Не золото — все, що сяє,

Не всі, хто блукає, — блудні;

Старе та тривке — не зникає,

Глибокі коріння — міцні.

Із жарин вогонь розгориться,

І світло із тіні сяйне;

Відновиться тріснута криця,

Ізгой знов корону вдягне.

Р.Р.Р.S. Сподіваюся, Кремена відішле це негайно. Достойний чоловік, але пам'ять у нього — як комірчина: потрібне завжди насподі. Якщо забуде — підсмажу.

Щасливої дороги!

Фродо прочитав про себе, а тоді передав Піпіну та Семові.

— Старий Кремена все зіпсував! — сказав він. — Його варто підсмажити. Отримав би я це відразу, ми б уже були в Рівендолі у безпеці. Але що ж могло трапитися з Ґандалфом? Він пише так, наче наражається на велику небезпеку.

— Це він робить уже багато літ, — сказав Бурлака.

Фродо обернувся і глянув на нього замислено, обдумуючи другий постскриптум Ґандалфа.

— Чому ти відразу не сказав, що ти друг Ґандалфа? — запитав він. — Ми б заощадили час.

— Ти так думаєш? Чи хтось із вас повірив би мені відразу? — запитав Бурлака. — Про цей лист я нічого не знав. Відав лише те, що повинен переконати тебе без жодних доказів. У будь-якому разі я не мав наміру відразу все про себе розповідати. Спершу я мав тебе вивчити і переконатися, чи ви ті, за кого себе видаєте. Ворог і раніше наставляв на мене пастки. А потім я був готовий відповісти на всі твої запитання. Але мушу зізнатися, — додав він із дивною посмішкою, — я сподівався, що таки зможу вас до себе прихилити. Переслідуваний чоловік іноді стомлюється від недовіри і прагне дружби. Та бачу, моя зовнішність проти мене.

— Так воно і є, принаймні з першого погляду, — засміявся Піпін із полегшенням, прочитавши листа Ґандалфа. — Гобіта красять гарні вчинки, як кажуть у нас у Ширі; а я наважуся сказати, що полежали би ми кілька днів у канавах — виглядали би так само, як ти.

— Щоби виглядати так, як я, не день, не тиждень, а довгі роки треба блукати Диким Краєм, — відповів він. — Та й не витримали би ви такого життя, хіба що зроблено вас із міцнішого матеріалу, ніж це здається.

Піпін притих, але Сем не збентежився і далі з підозрою розглядав Бурлаку.

— А як нам знати, що ти той самий Бурлака,