Читати книгу - "20 000 льє під водою"

мною та з моїми товаришами, так гостро. Адже ми були непричетними до справ «Наутилуса», ми навіть нічого про це не знали. А з капітаном Немо нас пов'язувало його рішення назавжди нас залишити на борту свого судна. Він знав, що втеча з «Наутилуса» неможлива, тому й не потребував від нас клятв і обіцянок. Нас не обтяжували жодними обов'язками. Нам подавали усе готове до столу, забезпечували всім необхідним для підводного способу життя. Здавалось би, живіть та радійте. Проте ми були невільниками, полоненими, а гостями чи пасажирами нас називали лише з увічливості.

Нед Ленд навіть за таких обставин не втрачав надії вирватися на волю. Я знав, що він ризикуватиме за першої ж слушної нагоди. А я? Я, звичайно ж, зроблю те саме. Ну а Консель? Він всюди піде за мною! Я часто думав про те, що відчував би, якби мені вдалося втекти звідси. Щиро кажучи, я волів би, аби це трапилося не раніше, ніж завершиться наша навколосвітня підводна подорож, яка розпочалася так блискуче! Та коли б це не трапилося, звичайно, я радів би свободі і своєму поверненню на землю, і все ж не без жалю зберігав би у своїй душі таємниці «Наутилуса», частину яких так великодушно довірив нам капітан Немо. Спокуса розповісти людству про нього і його підводний човен переслідувала б мене завжди і всюди. Як бачите, вона перемогла.

То як же ми мали ставитися до капітана Немо: захоплюватися ним чи ненавидіти його? Щоб відповісти на це запитання, спершу необхідно розібратися, хто він: жертва чи кат?

Я знав, що «Наутилус» наближається до берегів населених земель, і що, ймовірно, у нас буде шанс покинути свою в'язницю. Поблизу безлюдних островів про втечу не мислив навіть Нед Ленд, та тепер ці думки почали переслідувати і мене. Але ж мені так кортіло проникнути у найзаповітніше місце, приховане великою водою від очей людини. Я готовий був навіть пожертвувати головою за непогамовну потребу пізнавати непізнане! Такий шанс випадає раз у житті, та й то — лише обраним примхливою долею людям. А що я дізнався досі? Та майже нічого, якщо взяти до уваги той факт, що ми пройшли лише якихось шість тисяч льє під водами Тихого океану!

Загалом, мене роздирали суперечливі почуття, в мені боролися дві мої суті: бранець чекав слушної нагоди, щоб вирватися з полону, а вчений, який отримав шанс зробити чимало відкриттів, боявся, що така нагода випаде.

Я також розумів: якщо ми вирішимо втікати, то мусимо діяти утрьох, злагоджено і виважено. Було б жорстоко пожертвувати долями товаришів заради моєї пристрасті пізнавати таємниці природи. Я вагався, так ніби шанс утекти був нам уже дарований. Але наразі це були лише фантазії. А реальність така: треба жити тут і тепер.

Опівдні 21 січня 1868 року помічник капітана вийшов на палубу, щоб визначити кут нахилу сонця. Я також піднявся нагору і, закуривши сигару, став спостерігати за його діями. Вочевидь, ця людина не розуміла французької мови. Я навмисне зробив уголос декілька зауважень, на які він мав би мимоволі реагувати, якби розумів зміст сказаного. Але він був німий і незворушний.

У той час як помічник капітана, приклавши секстант до очей, здійснював свої спостереження, на палубу вийшов матрос — той самий богатир, котрий супроводжував нас у нашій першій підводній екскурсії на острів Креспо, — і почав старанно протирати скло прожектора. Я зацікавився будовою приладу — в ньому, як у маяках, сила світла збільшувалася завдяки особливому розміщенню скла, що, подібно до лінзи, концентрує промені світла. Електрична лампа була розпечена до максимуму. Вольтова дуга розміщувалася у просторі без повітря, і це зумовлювало постійність та рівномірність світла. Такий принцип захищав графітові вістря, між якими утворювалася дуга світла, — економія досить вагома для капітана Немо, адже поповнювати запаси графіту йому було зовсім непросто.

«Наутилус» готувався до підводного плавання, і я хутко зійшов униз. За мною зачинився люк, і корабель узяв курс на захід.

Ми пливли водами Індійського океану, неозорою водною рівниною, що розкинулася на сім мільярдів п'ятсот мільйонів гектарів. Вода цього океану надзвичайно прозора, і якщо дивитися на неї зверху вниз, то аж у голові паморочиться. «Наутилус» йшов переважно на глибині від ста до двохсот метрів під рівнем моря. Так ми пливли декілька днів. Якби на моєму місці опинився хтось інший, то неодмінно скаржився б, що ця подорож одноманітна і смертельно нудна. Але для мене, закоханого у море, не залишалося ані хвилинки часу на нудьгу. Щоденні прогулянки палубою, споглядання скарбів морських глибин крізь кришталеве скло ілюмінаторів, читання книг з бібліотеки капітана Немо, систематизування записів подорожі — ось що наповнювало мої дні і робило їх цікавими.

Зі здоров'ям у нас все було гаразд. Харчовий раціон виявився корисним. Я легко міг би обійтися без всіляких земних страв, які Нед Ленд додавав до нашого меню, як мені здавалося, більше з міркувань протесту, аніж із любові до м'яса.

Температура у водному середовищі була настільки сталою, що навіть нежить нам не загрожувала. Проте про всяк випадок на борту «Наутилуса» був великий запас дендрофітії — м'яких коралів, відомих у Провансі як «морський кріп». Перемелені колонії цих висушених морських поліпів є чудовим засобом від застуди.

Ось уже декілька днів поспіль ми зустрічали на своєму шляху багато поморників — морських птахів ряду сивкоподібних. Нам вдалося підстрелити декілька пташок, і скажу що морська дичина, приготовлена за особливим рецептом, виявилася вельми смачною. Серед крупних птахів, що здатні здійснювати дальні перельоти, відпочиваючи на гребенях хвиль, я помітив прекрасних альбатросів — родина морських птахів ряду трубконосих; звуки, які вони видають, подібні до криків осла. Ряд веслоногих був представлений швидкокрилими фрегатами, які спритно виловлювали рибу, що плаває на поверхні води, а ще великою кількістю фаетонів — тропічних птахів, серед яких помітно вирізнялися червонохвості фаетони завбільшки з голубів; оперення цих птахів дуже красиве: білі й рожеві пір'їни виразно підкреслювали чорні крила.

Сіті «Наутилуса» виловили багато різних морських черепах, з них найціннішими як промислові вважаються великі черепахи Біси, або карети. Цей вид черепах характеризується випуклим кістковим панциром, чорним або брунатним з жовтими цятками, рогові пластинки якого використовують для виготовлення художніх виробів. Вони з легкістю пірнають і можуть, закривши м'ясистий клапан біля зовнішнього носового отвору, тривалий час триматися під водою. Деякі з пійманих нами карет ще спали, сховавшись у свій панцир, який слугує їм надійним захистом від морських тварин-хижаків. М'ясо цих черепах їстівне, проте не таке смачне,