Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей"

Глава 31

Глава 31

— В мене теж з Кларком нічого не було, — зітхнула та поглянула на усміхнене обличчя Олександра. 

Якби я його ненавиділа, але мене тягне до нього. Скільки б він не робив мені боляче, але я поверталась. Постійно поверталась до нього. Можливо, я божевільна.

— Тоді час нам уже поговорити, — сумно посміхнувся. 
Його погляд зупинився на одній точці, а я чекала, поки він почне. 

Затамувала подих та чекала неминучої розмови. Адже, що може врятувати наші стосунки? Лише роз'яснення усієї ситуації. 

— Кілька місяців тому, я почав шукати інформацію, про твоїх батьків. Як і обіцяв тобі. Натрапив я на одну статтю, а потім і на факти в пологовому будинку. Маріель, дійсно, твоя сестра, —  Олександр повернув голову до мене та криво посміхнувся. — Але от що цікаве... Вона знала про тебе. Знала, що ти існуєш. Навіть слідкувала за тобою, а потім і за мною. Говорила, що закохалась, що хоче бути тільки зі мною. Якщо я не виконаю її бажання, то вона щось зробить тобі. Люба, повір... Я не мав вибору, адже наші статуси рівні. Та й, притому вона божевільна. І я погодився. Здався після того, як ви разом пішли в клуб. Тоді вона прислала мені кілька фото. Нічого особливого, але те, що вона підписала під ними, змусило мою кров холонути. І я здався. Погодився бути з нею. Та розмова, що ти чула...

— То була все ж Маріель, — перебила я його та зітхнула. 

— Послухай, я ніколи не спав з нею. Не зраджував тобі, — поглянув на мене гірким поглядом. 

— Я не можу зараз тобі вірити, — зітхнула. — Що було далі? 

— Ти втекла, а я намагався тебе знайти. Хоча діяв обережно, бо її люди могли стежити. А коли побачив тебе випадково на тому вечорі з тим... — Олександр зціпив зуби. 

— Кларком, — доповнила я. 

— Так. Коли побачив тебе з ним, мало не здурів. Кохана, якби поглядом можна було б вбити, я б давно його вже вбив, — іронічно засміявся. 

— Але ти не вбив, — посміхнулась я. — А чому ти тоді мене викрав? Та ще й так познущався. — проковтнула я клубок, який застряг у горлі від усвідомлення. 

— Це той негідник. Просив же його просто слідкувати за тобою, але він вирішив діяти самотужки. Повір, люба, він більше в мене працювати не буде, — присунувся ближче та взяв мене за обидві руки. Дивився мені прямо в очі. 

— А твоє прізвище «Мур»? Чому Марлін говорила, що наші батьки були конкурентами? Значить, ти знаєш, хто забрав у батька бізнес і вбив його? — Запитала та вирвала свої руки. 
Олександер мовчав кілька хвилин. Певно, щось обдумував. 

— Знаю, — зітхнув він. — Тільки тобі навряд чи це сподобається, — він тяжко видихнув та знову почав розглядати стіну. — Наших батьків вбили різницею в кілька тижнів. Твоїх раніше, моїх пізніше. Тільки я не потрапив до інтернату, оскільки на той час мені вже було двадцять років. Я перейняв весь бізнес від батька і дав собі слово, що помщуся вбивці. Довго не міг знайти.

— І знайшов? — в мені загорілась надія. 

— І так, і ні. В мене є деякі припущення. В тому, що наші батьки конкурували, немає нічого такого, але наскільки я знаю, вони були тісними друзями, — Олександр встав та пішов кудись. 
Я занепокоїлась та почала теребити свої пальці. Потім він повернувся та протягнув мені якісь папери. 

— Що це? — здивувалась та взяла у свої руки папірці. 

— Затвердження тому, що вони були добрими друзями, — присів біля мене, а я почала читати. 
Від того, що я там прочитала, очі лізли на лоба. 

— Значить, наші батьки підписали договір про те, що ми з тобою після мого вісімнадцятиріччя мали одружитися? — дивувалась я. Олександр кивнув. — Але як таке можливо?

— Тепер у тебе немає сумнівів у їхній дружбі? — запитав мене, а я не вірила, що ще змалку була призначена цьому чоловіку. 

— Ти про все знав? — не вгамовувалась. 

— Так. Знайшов в сейфі батька після його смерті. 

— Але чому ти після того, як наїхав на мене й дізнався моє прізвище, був злим? — згадала я давні часи. 

— Бо я не вірив, що нарешті знайшов тебе. Тоді, коли цього не очікував. Тоді в мене наче землю з-під ніг вибили, — повідомив. 

— Значить, те, що сталося у моїй квартирі... — прикрила я рот рукою від здогадки. 

— Я вже тоді мав на тебе повне право. За фактом ти вже тоді була моєю, — посміхнувся він. 

— І тебе все влаштовувало? Ти ж навіть мене не знав...
На мою голову стільки всього звалилось, що вона йшла обертом. 
Все змішалось, наче якийсь коктейль. В голові повний каламбур, бардак. 

— Спочатку я, звісно, злився. Хотів відшукати тебе та розібратись. Розірвати цей договір до біса, а потім і забув про нього, бо в компанії почалися проблеми. Але тоді, коли там на дорозі я побачив тебе... — Олександр запнувся та замислився. 

— Тільки не кажи, що відразу закохався? — розсміялась.

— Не скажу, — надув він губи, від чого ми обоє розсміялись. — Напевно, на сьогодні досить інформації. Поговоримо про все пізніше, а зараз я страшенно зголоднів, — заричав він та встав. 
Не довго думаючи, він підняв мене на руки та виніс з кімнати всупереч моїм крикам.

Чи повірила я в його розповідь? Частково. Але мені потрібно дати йому другий шанс, аби ми разом шукали те, що нам потрібно. Долали весь шлях разом. Мене бентежило багато питань, на які я зараз не мала відповіддю, тому просто пробувала не думати. Відключити цей клятий мозок і просто насолоджуватись миттю з Олександром. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно