Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

— Але нас охорона побачить, — видаю свій попередній аргумент.

— Вони вже бачили нас і не раз, — важко видихає Зимнєв.

Бере мене під лікоть. Так і виходимо порожніми, безлюдними коридорами із будівлі.

— Ну ось, завтра не скараскаємося ганьби, — шиплю, коли Зимнєв галантно відчиняє дверцята автомобіля.

Я сідаю всередину, слідом бос.

— Куди їдемо? — питає водій.

— До мене, — відповідає Зимнєв і дивиться на мене.

Ми синхронно пристібаємося.

— Соне, відколи питання про те, що про нас подумають, почало тебе хвилювати? — уточнює він, дивлячись на мене пронизливим поглядом.

— Відсьогодні, коли нас застукали.

— Я розв’язав це питання. Тебе не було видно. Ще є питання? — коротко озивається він, дивлячись на мої губи.

Я нервово ковтаю.

— Чому ми їдемо до вас?

— Я хочу, щоб ти залишилася сьогодні на ніч, — спокійно відповідає він.

Я дивлюся на нього розширеними очима. Ми давно вже не проводили ночі разом. Дуже давно.

— Добре, я зараз своїм подзвоню, — рука сама тягнеться до телефона.

Ось. Не можу я йому чинити опір. А цей його гарний настрій і зовсім вибиває мене з колії. Може, він злякався того самого «кінця»?