Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Невдовзі вони зустріли і самого хлопця Юлі. Враження він на них не справив. Трохи вищий за Юлю, кругленький лисуватий блондин — Стас. Ну не всім же бути під два метри… Може, він веселун і цікава людина? Стас зацікавлено оглянув Тоню і Лору, затримавши довше, ніж годиться, погляд на грудях останньої. Він поводився зверхньо, з викликом, демонструючи свою “перевагу” над усіма присутніми. Дивний екземпляр. Несподіванкою стало те, що коли до Тоні підійшов Бакеро — Стас радісно усміхнувся, побачивши його. Вони були знайомі. І доки хлопці вітались за руки, Лариса, скориставшись моментом, втекла до Степана. Воліла триматись подалі від Юлі і Стаса заразом, він видався їй дуже неприємною людиною.

Дорогою додому Лора сиділа спереду, Тоня сиділа позаду неї, з Бакеро, і розпитувала його про Стаса. Зі Стасом вони не друзі, просто він часто буває в казино і спускає там доволі круглі суми. Іноді щось виграє, але тут же спускає знову. Між собою працівники називають його Колобком. Хтось один якось сказав — решта підхопили, приклеїлось. Вони давали прізвиська майже всім постійним клієнтам, так зручніше було зрозуміти про кого мова у різних робочих ситуаціях.

— А звідки ж він бере гроші, щоб так легко спускати їх? Я б теж хотіла знати ті таємні місця.

— У нього батько — високий ментовський чин. І Стасу якусь контору організували, щоб був при ділі. Там все складно, — Бакеро закинув руку на спинку сидіння.

— Тепер зрозуміло, чому Юлька так носа дере. Багатого Буратіно собі знайшла. А я думаю — що ж в тому опецьку її так зацікавило? З нею зрозуміло... Ну, а його в ній що? Юльку обіймає, на Лору — слину пускає… — запитала вона.

— Ой, у нього цих Юль вистачає, — усміхнувся Бакеро. — Щонайменше, по дві на місяць. А на Лору дивиться, бо ніхто ж не забороняє…

Бакеро осікся під пильним поглядом Степана у дзеркалі заднього виду і усміхнувся.

— Наша Юля буде намагатися затриматися довше. Вона завжди мріяла знайти собі заможного жениха. У неї це просто ідея фікс! Так що вона від нього так просто не відчепиться, — продовжувала Тоня.

— Багатий — ще не значить щедрий, — Бакеро знизав плечима. — А Стас ще й залежний. Він, іноді, йде з казино весь в боргах, лишаючи машину під заставу. Дуже ненадійний тип. Я б порадив твоїй подрузі особливо не розраховувати на Стаса, як на завидного жениха.

— Ха! Якщо я їй це скажу — вона вирішить, що я на її Буратіна запала, — засміялась Тоня. — Мені цей гЕмор не потрібен!

Лариса слухала їхню розмову і її починала долати втома. Ця ніч була аж занадто насичена подіями. Монотонний звук двигуна і похитування авто зробили свою справу — вона задрімала. Прокинулась від того, що Степан гладив її щоку.

— Прокидайся, мАла, приїхали… — сказав він тихо.

Вона відкрила очі. Світало. Тоня і Бакеро стояли перед хвірткою Тоніного двору в декількох метрах від машини і розмовляли. Лора поглянула на Степана.

— Я заснула… — винувато сказала вона.

— Сон — це добре, але ми забули намазати тобі синці. Ось, візьми з собою, намастиш перед сном, — він дістав з бардачка зелену баночку. Лора поглянула на свої руки — синці і правда були ледь помітні. Що ж той шаман сюди нашаманив?

— Але…

— Я вечері прийду до вас і заберу.

— Дякую, — вона взяла з його руки ємність, на якусь мить торкнувшись своїми пальцями його.

Степан відхилився від неї, вийшов з машини і допоміг їй вийти. На прощання він поцілував її у щоку так само невагомо, як і минулого разу. Не в губи. Лариса хотіла більшого, але Степан сторонився. 

Зайшовши в двір, дівчата чули, як попрощались хлопці. Бакеро поїхав до батьків відсипатись — ввечері йому на роботу. Степан теж збирався поспати, бо мав їхати в місто після десятої ранку — справи.

Вдома Тоня влаштувала Лорі справжній допит. Слухала уважно. Хаяла Руслана, дивувалась стриманій поведінці Степана. Лариса розповіла подрузі не все… Про те, що він мастив її синці на животі — промовчала. Хотілося ЦІ спогади лишити собі...

Диво-засіб допоміг. На зап’ястях майже не було помітно синців, лишилось декілька цяток. Повертаючись додому, намастила їх тональним кремом, і мама нічого не помітила.

Вдома вислухала цілу промову через свою відмову їхати в Київ. Довелось мамі розповісти про “вподобання” Руслана, опустивши подробиці того, що бачила вона все це цієї ночі в Києві, і мама, трохи побурчавши “куди котиться світ”, наче, заспокоїлась. 

Лариса з нетерпінням чекала вечора. Вона виглядала Степана у вікно і вискакувала з хати на кожен гавкіт Біма, але він до них так і не прийшов. Наступного дня, ближче до обіду, прийшла Тоня і розповіла, що Хризонівна хвилюється, Степан вчора не повернувся. Ні його мобільний, ні стаціонарний телефон в його квартирі не відповідають, і Бакеро також нічого не знає.