Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

   Одного вечора ми з Антоном поверталися з додаткових курсів англійської та почули крик. Антон відразу кинувся на звук. Виявилося, що кричала Богдана. Її намагалися зґвалтувати двоє дружків з її ж компанії. Брат її врятував, відгамселивши тих виродків. Але з того дня почалося справжнє пекло. Богдана зациклилася на ньому, не давала проходу, вважаючи, що порятунок був проявом любові. Та Антон був таким завжди - кидався допомагати усім. Його почала дратувати її поведінка. Він відштовхував її і делікатно, і грубо – результату не було. Згодом вона почала агресивно поводитися з усім його оточенням, особливо зі мною, тому що ми жили під одним дахом, - по спині пробігаються крижані мурашки, адже ситуація надто знайома, наче переживаю дежавю. – Ти знаєш, що таке синдром Аделі? – вперше чую, тому заперечливо хитаю головою. – Патологічна закоханість, яка перетворюється в психічне захворювання. Воно лікується, якщо працювати з психотерапевтом, а якщо запустити – переростає в одержимість.

   Одного вечора я була сама вдома. Коли почувся шум з передпокою, я думала, що прийшов Антон. Мені було нудно, тому хотіла запропонувати переглянути фільм. Уже було пізно, я була в піжамі… Зайшла у його кімнату, а Богдана лежала в його ліжку. Після запитання, що вона там робить, вона лише в білизні вискочила з ліжка та почала називати мене шльондрою, яка намагається відбити її хлопця. Погляд у неї був шаленим, зіниці розширені настільки, що не було видно райдужок. Лише скажений чорний погляд. Я її злякалася. Почала задкувати, але вона схопила мене за волосся та потягнула вглиб кімнати. Я відповзла до стіни, а вона кидалася з кутка в куток, як звір у клітці. Але коли її погляд вхопив світлину на стіні, де нам з Антоном по десять і ми обіймаємося, вона оскаженіла ще більше. Кинула фото під ноги, рамка розбилася. Вона вхопила уламок скла та понеслася на мене з прокльонами. Різала, куди потрапляла. Я намагалася прикрити обличчя, але не вдалося, - вказує на шрам. - Коли з моїх рук лишилося лише криваве місиво, повернувся Антон. Він відтягнув Богдану, яка виривалася з його рук, щоб продовжити мене різати. Але вона брикалася так, наче у неї надфізична сила. Вони разом випали з вікна другого поверху, яке Антон завжди лишав прочиненим. Оскільки він обхопив її руками, Богдана впала на нього. Їй нічого не трапилося, але Антон дуже постраждав… У лікарні виявилося, що Богдана була під дією психотропів, а коли їй сказали, що він помер – намагалася вкоротити собі віку, тому батьки відправили її на реабілітацію. Мій батько на той час не мав такого впливу, як її, тому цю ситуацію замнули та приховали усі факти. Та й так було краще для всіх. Згодом і її батьки переїхали… Але, як я зрозуміла, вона знайшла тебе. Ви з Антоном дуже схожі.

- І що мені тепер робити з цією інформацією? Як довести, що вона небезпечна?

- Запитай в Антона, чи готовий він дати свідчення, - знизує плечима.

- Як я запитаю у покійника? – дратуюся. Схоже і ця сімейка несповна розуму.

- Він живий.

- Тобто? Ти ж сама щойно сказала…

- Якщо ти уважно слухав, то почув, що їй, - наголошує, - сказали, що він помер. Антон отримав серйозні травми: забій внутрішніх органів, зламані ребра та закрита черепно-мозкова травма. У мене був шок після того, що трапилося. Але я таки вибігла на вулицю. Богдана сиділа над ним та голосно ридала, побачивши мене, почала кричати, що я у всьому винна. Через декілька хвилин повернулися батьки… Тоді й розпочався ще більший кошмар. Оскільки я була при тямі, вже у лікарні, після того, як зашили порізи, розповіла поліції усе, як було. Згодом примчав батько Богдани та пропонував моєму гроші, щоб нічого не розголошувати, бо «у дівчинки важкий період, вона ж підліток», як він сказав. Тато відмовився, після чого пішли погрози. На наступний день дивним чином вияснилося, що у поліції зовсім інша версія: я побачила Богдану з Антоном, приревнувала, штовхнула їх у вікно і намагалася покінчити життя самогубство – звідси й порізи, а аналізи показали, що це у моєму організмі були заборонені речовини. Мені було байдуже, я дуже хвилювалася за Антона, тому що він ніяк не приходив до тями, а Богдана постійно сиділа у лікарні, хоча в палату її до нього не пускали. Спочатку. Очевидно, знову постарався «татко року». Через декілька днів він знову навідався до мого батька і зробив уже іншу пропозицію: усі викривлені свідчення зникнуть, як і результати начебто моїх аналізів, а травми Антона спишуть на нещасний випадок, оскільки через його захоплення паркуром цілком логічною була ймовірність впасти. У відчаї тато погодився. Антон прийшов до тями, а візити Богдани не припинялися. Здавалося, що ця сімейка ніколи не залишить нас у спокої. Але, як кажуть, світ не без добрих людей. До нас прийшов… чоловік, детальніше я не можу тобі про нього розповісти. Він сам запропонував вихід: зробити Антона «мертвим» та переїхати, оскільки її метою був саме мій брат. І Анжеліка, і Антон погодилися. Батьки перевели його на лікування до приватної клініки, де він «помер» від ускладнень. У нього навіть могила на цвинтарі є, - приречено сміється, а я у повному шоку від почутого. – Коли Богдана дізналася, що брата більше немає – наковталася пігулок. Її врятували і татко відправив цю божевільну латати дах кудись за кордон. Її батьки переїхали у інше місто, тому у нас відпала потреба у переїзді. Антон живе під іншим іменем, а вся інформація про його минуле надійно прихована. У нього все добре, вони з дружиною чекають на дитину. Останнє, що я чула про Богдану – вона вийшла заміж та народила дитину, ми ще думали, який … камікадзе вирішив з нею зв’язатися. І ось він тут.

- Ти сказала, що вона хвора… Але ми ніякої інформації про її стан не знайшли. Звідки ти знаєш, що з нею було?

- Я психотерапевт. Сама поставила їй діагноз.

   Ще деякий час спілкуємося з Поліною, я коротко розповідаю їй про свою ситуацію, обмінюємося контактами і я отримую адресу, за якою можу знайти хлопця. Поліна каже, що це всього за пів години шляху.