Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

вирвалася двома-трьома добрими рухами ножа й відстибнула геть. За той час Леру зробив кілька розумних кроків назад, дозволивши своїй палиці досягти переваги. Але тепер Кіру хвилювала не палиця. Як маджо змусив рослини це зробити? Її очі бігали з боку в бік. Навколо було багато рослинності. Досі нічого подібного не було — вони були обкладинкою, фоном. Але якщо це перетворилося на погрозу, що, в біса, мала робити Кіра? У неї був ніж, коли їй був потрібен вогнемет.

«Ваші дії дуже нерозумні», — сказав Леру. «Будь ласка, перегляньте їх».

«Хай, — сказала Кіра. Це було неправильно. Вона мала бути жорсткішою за інопланетянина. Вона була міцнішою за інопланетянина. Лише це мало мати значення.

Циклон Бджіл над її головою зрріс; це почалося як жменька, але тепер майже всі трутні в печері мали бути у цьому вирі невизначеного руху. Леру глянув на нього вгору.

Кіра атакувала. У неї в руці був ніж, але вона майже не думала про нього. Вона була великою, сильною і жахливою, і вона міцно вдарилася в Принца Мудрості, і цього разу вони обидва впали, а Кіра опинилася зверху. Так…

Спалах зеленуватого несвітла, мерехтіння примарних відчуттів: гаряче, холодне, поколювання в пальцях, велика вага тисне на неї згори…

І Кіра знову стояла там, де вона була на початку.

«Вимірна пастка», — сказала вона, облизуючи губи, відчуваючи смак крові. «Думаєте, це мене налякає? Я тренувалася зі стрибками».

Леру тільки зітхнув. Він підняв одну зі своїх худих рук, без палиці.

І хмара Бджіл опустилася на Кіру.

Вони не атакували. Вони просто заважали. Кіра розбила одну з цих речей, коли увірвалася до закладу. Вона знала, наскільки крихкими були їхні тіла, як легко було розчавити панцири, відірвати крила й відкинути їх убік. Вона робила це, наосліп, пробиваючись ліктями крізь масу — їх було так багато, що вона більше не бачила маджо, ледве могла розрізнити блакитні й золоті плями рослин. Вона не зазнала невдачі. Вона б не підвела. Вона не могла зазнати невдачі.

Тоді бджоли раптово розбіглися, залишивши лише доріжку сумних потрісканих панцирів. А Леру вже не було.

«Прокляття», — видихнула Кіра. Вона помчала до шахти, яка вела вниз до контрольної камери. Її довгі кроки з’їли райську печеру, спіральний пандус. Вона не могла позбутися незрозумілого відчуття, що світ обертається навколо неї…

Це не було запамороченням. Це був тіньовий двигун.

Він беззвучно ревів, і Кіра відчула гравітаційний вир. Вона перетворила довгий крок на незграбний стрибок і приземлилася, важко крутячись, коли планета жалібно підтвердила свою вагу проти розмірного спотворення. Блискучий біль уздовж її руки — вона здерла шкіру. Частина її свідомості, яка завжди вміла помічати жало в хвості сценарію, нагадала їй, що десь було шість людських охоронців, які вже, мабуть, помітили, що щось не так: шість солдатів-людей зі зброєю.

Це була наступна проблема. Ось така послідовність проблем: Леру, попереду неї в тунелі, все ще з трьома або чотирма супроводжуючими бджолами, які гудуть навколо його голови, а за ними тьмяне зелене мерехтіння тіньового простору за роботою.

Кіра побігла. Але це було як бігти у кошмарі: вона відчувала, як ворушаться ноги, болять легені, але нічого не змінювалося. Інше викривлення котилося до неї, цього разу в космосі, а не через силу тяжіння, і воно тимчасово телескопувало тунель у майже нескінченну смугу темряви.

Потім воно відскочило назад. Внутрішнє вухо Кіра дзвеніло, але їй було байдуже. Вона кинулася вперед у камеру керування.

І не впізнала її. Стіни згорнулися, змінившись блискучою зірковою порожнечею; рослини все ще були там, але більшість із них згорнулися й побуріли, тоді як ті кілька, що залишилися, виросли незмірно, вище за стелю кімнати, вище за райську печеру вгорі, розкручений блакитний ліс посеред нереального. «Хм», — почула Кіра, як Леру сказав тоном не більше ніж легкого здивування. «Деякий цікавий рифтворк».

Тільки калюжа води була такою ж, нерухомою та сяючою під люлькою тіньового двигуна. Сам двигун, як зрозуміла Кіра, маючи змогу тепер оцінити його, був величезний. Здавалося, він розширювався в усіх напрямках, у формах, які були хвилястими та органічними та згорталися на собі, як кишки. Частини простягалися ще далі, у нескінченну порожнечу, з невиразним припущенням, що десь удалині існують інші вузлуваті конгломерати машин. Його металеві руки виблискували зеленуватими відблисками тіньового простору. Він навис над ними, як хижа комаха.

«Ви дієте всупереч Мудрості», — пролунав ніжний голос великої машини звідусіль і нізвідки. «Ваші дії нерозумні. Ваші дії нерозумні. Ваші дії нерозумні…

«дістав його», — почула вона, як сказав Аві, і Кіра побачила його, просто крихітну фігурку біля серця хаосу. «Магнус, виходь звідти!»

Магі спотикався, по щиколотки у воді, виглядаючи страшенно переляканим.

«Твої дії…» - сказала Мудрість і зупинилася.

У новій тиші Леру сказав: «Вражаюче».

Аві обернувся. Він подивився на Князя Мудрості, що стояв там із супроводом Бджіл. Вираз його обличчя спотворився гіркою маскою.

«Валькірі, — сказав він, — у тебе була одна робота».

Кіра гаркнула і кинулася на Леру. Але він зник і знову з’явився, стоячи поруч з Аві біля туманної панелі керування. «Незвичайно, але ефективно», — зауважили йому, коли він зіщулився й намацав пістолет. «Ні, будь ласка, не намагайтеся застрелити мене. Ви повинні розуміти, що це не спрацює. З цікавості, як ти… ага».

Принц помітив сумний зім’ятий пучок Ісо без свідомості.

— Це жорстоко, — тихо сказав Леру.

«Ти не маєш права судити його», — різко сказав Кіра. Вона повільно пересувалася химерно розширеною камерою управління, намагаючись вибрати вдалий кут. Леру був дуже близько як до Аві, так і до пульта. Повалити його на землю — гаразд, це не спрацювало, але на мить відвернуло його. Нічого не вийде, поки на боці маджо буде абсурдна сила Мудрості. Кіра спробувала перехопити погляд Аві. Я відверну голову, а ти закінчуй роботу. Аві не дивився на неї.

Магі її зрозумів. Він усе ще виглядав переляканим. Але Кіра кивнула йому, і тепер вони обоє неухильно й обережно наближалися до маджо, який, здавалося, зовсім про них забув. Увага Леру була прикута до заплутаного викривлення тіньового двигуна, що тягнеться в нескінченну далечінь, яка не повинна існувати всередині планети. «Я так розумію, що ви теж терорист?» — розмовно сказав він Аві. «Яке жахливе марнування ваших здібностей. Це визначне досягнення».

Аві нічого не сказав.

«Але що б ти не думав, що робиш тут, я боюся, що зараз це закінчиться», — сказав Леру. «Боюсь, ваша помилка полягала не в тому, що ви відключили сервери. Вони набагато витонченіші, ніж здаються». Він показав палицею в бік дрейфуючих бджіл.

Бджоли нічого не зробили. Вони продовжували дрейфувати.

Аві тонко посміхнувся. «Так, я помітив, —