Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

Тож Рук посадив небесного човна на товсту гілляку у верховітті одного зі старезних сон-дерев. Приставив до ока далекогляда і, намагаючись не зважати на пересохлий рот і розпашіле чоло, невідривно зорив струмочок та плесо.

Час минав, і всілякі лісові мешканці виходили з довколишніх хащ напитися з плюскотливого плеса. Спочатку до водопою навідався табунець плямистих тілдерів, потім — родина лісових куріпок і нарешті — лісовий вепр-самітник із довгими закрученими іклами та маленькими підозріливими очицями. Летючий хробак, випускаючи з тихим сичанням повітря з невеличких сопел, розташованих уздовж черевної його частини, завис над водяною поверхнею і, нахиливши голову, хлебтав малесенькими ковточками.

Аж ось нарешті Рукові урвався терпець. Міцно припнувши «Грозового шершня», він зліз на землю по товстому, ґудзуватому стовбуру сон-дерева і, роззираючись довкола, обережно підкрався до гомінкого струмочка.

Там він упав навколішки і, склавши долоні човником, жадібно пив, ковток за ковтком, студену чисту воду. Відчував, як вона булькотить у горлянці й наповнює шлунок. І враз перестало стукотіти в голові, розвіявся туман в очах. Він квапливо наповнив баклагу і вже хотів повернутися до «Грозового шершня», щоб летіти далі, коли щось затримало на собі його погляд.

Слід! Відбиток лапи!

Рук тихо охнув і, ще не сміючи вірити своєму щастю, присів навпочіпки, щоб краще розглянути широкий ступеник, залишений у м’якому, вологому піску край води. Хоч він був і менший за побачений біля тикводуба, але розташування подушечок та пазурів не залишало місця для сумнівів. То був слід блукай-бурмила. Та ще й який виразний! Отже, свіжісінький.

Рук зірвався на ноги і ну озирати всю галявинку! Його аж розпирало від хвилювання. Серед слідів, залишених рештою істот, що приходили втамувати спрагу, виявилися й відбитки лап того самого невеликого блукай-бурмила. Декотрі його сліди були вже розмиті й невиразні, але інші — такі самі свіжі, як і той, що виднів накрай води: либонь, блукай-бурмило приходив сюди на водопій не раз за останні кілька днів.

Обстеживши місцину, юний Бібліотекарський Лицар знов подерся на сон-дерево.

— Ось воно, це місце, — пошепки сказав він «Грозовому шершневі». — Тут ми будемо чекати на появу блукай-бурмила, хоч би скільки часу на те пішло.

Цілу ніч Рук не лягав спати. Довколишній ліс гомонів голосами нічних істот. Бухикали повзуни. Попискували куарми. Щебетали пурхайлеза… Зійшов місяць, і його промені пробилися крізь шати довколишніх дерев, срібними списами повпиналися в лісову долівку. Рукові вже почали злипатися очі, аж десь перед самим світом у сутіні внизу луснула під чиєюсь ногою суха галузка.

«Як могло щось прослизнути так близько повз мене, а я й не помітив?» — подумки зчудувався він. Наставив свого далекогляда туди, звідки почувся тріскіт і наводив різкість, аж поки стало видно кожен листочок. А ще за мить листя затремтіло, розсунулось, і з тіней на місячне світло вийшов високий, кремезний звір.

То був блукай-бурмило! Рук затамував подих, силкуючись притлумити дрож тіла. Нарешті, нарешті він знайшов справжнього дикого блукай-бурмила!

Звір виявився пречудовий: блискотливі очі, гострі білі ікла, довгі, лискучі кігті. Хоч і менший за блукай-бурмил, яких Рук бачив на Ливарній галявині, він усе ж був рослявий, величний, і, враховуючи захарчований вигляд тамтих уярмлених бідолах, либонь, важчий за них. Він почвалав до дзюркотливого струмочка, і його лискуче хутро мінилося то темно-брунатною, то блідо-зеленою барвами.

Рук дивився, як звір нахилився над водою, опустив морду і зачав хлебтати. Від хвилювання юному дослідникові сперло дух. Руки йому тремтіли, ноги трусилися, навіть далекогляд танцював у пальцях, і його нелегко було зфокусувати.

І тоді щось шелеснуло в листі. Блукай-бурмило глипнув угору, прядучи своїми невеличкими вухами. Певне, то просто повзун гойднувся і перескочив з дерева на дерево чи куріпка на гілці стрепенулася вві сні. Але блукай-бурмило зовсім не хотів ризикувати. Мов заворожений, Рук дивився, як звір зіп’явся на ноги і тихо розтав у гущавині.

— Сьогодні, — прошепотів Рук, складаючи далекогляда і пристібаючи його до літунського костюма. — Сьогодні мій день!

Блукай-бурмило повертався ще багато разів. Дні минали за днями, а Рук невтомно вів за ним спостереження, докладно занотовуючи подробиці його поведінки у своєму журналі. Записував, о якій порі дня чи ночі той з’являвся і скільки лишався на водопої. Задокументовував кожну його подряпину, кожнісінький його рух, жест, вираз обличчя. І робив шкіци, десятки шкіців, намагаючись ухопити всі особливості звіра: вигин його ікол, дуги брів, пістряво-сірі смуги, що тяглися через плечі.

А через кілька днів таких спостережень, Рук надумав з’ясувати, куди ходить «його» блукай-бурмило. Коли той знов потупав у ліс, він тихенько відв’язав «Грозового шершня» і, тримаючись на безпечній відстані, полетів слідом за ним. Його вразило, як прудко пересувався звір. Зависнувши безшелесно у повітрі, він дивився, як блукай-бурмило став під великим крислатим деревом і заходився ласувати соковитими синьо-чорними плодами, звислими з гілля; лише донесхочу наївшись, звір подався далі своїм шляхом.

І тут Рукові стрілила ідея. Він спустився нижче і, тримаючись біля самого дерева, напатював повну пазуху плодів. Потім, вернувшись до струмочка, виклав їх купкою біля місця, де плюскотіла вода.

Решту дня Рук, змайструвавши рогачку, щоб відганяти від плодів небажаних гостей, дбав про недоторканність свого почастунку і вичікував, коли ж знову надійде блукай-бурмило. За кілька годин звір вернувся. Підозріливо понюхав плоди, шалено прядучи вухами. Ще понюхав.

— Ну, бери. — пошепки підохотив Рук.

А за мить розцвів усмішкою: блукай-бурмило взяв один плід із купки своїми, хоч і гострими, але вельми зграбними кігтями, і відкусив шматок. Ясно-червоний сік бризнув йому на підборіддя, і Рук завважив вираз блаженства на звіриному обличчі: відвислу спідню щелепу, приплющені очі.

Перший плід розохотив блукай-бурмила. Він узяв другого, далі — третього. І не перепочивав, аж поки не ум’яв усієї купки.

Назавтра Рук наклав плодів більше. Одначе цим разом, коли блукай-бурмило явився по свій почастунок, юний дослідник зорив звіра