Читати книгу - "Туманний Острів, Таня Толчин"

Імператриця Джулла нетерпляче вдивлялася в обриси Туманного Острова, до якого прямував ельгертанський військовий корабель, який відокремився від флоту. Поруч із нею на широкій палубі стояли Уордем та Джагалл.

— Моя донечка… вона там… Як ми відшукаємо її? – жіночі руки тремтіли, вона благаючи подивилася в очі коханому.

— Ми знайдемо її та заберемо від того лардонця, навіть якщо доведеться його вбити… — похмуро та рішуче запевняв головнокомандуючий. – Їй місце в палаці, а не на цьому жахливому острові серед дикунів…

Коли Рассел із своїм загоном вийшов до берега, відразу побачив ельгертанське судно з яскраво-червоним вітрилом, на якому виблискувала емблема імперії — золотисте коло, оточене трикутниками, схематичне зображення світила. В тридцяти метрах від суші був кинутий якір, на поверхню океану на тросах спустилася невелика шлюпка з людьми.

Мілгардан стояв по коліна в воді, вітер тріпав чорні пасма волосся, а очі виблискували палаючими крижинами. На кінчиках пальців спалахували фіолетові іскри бойової енергії… Рассел вже добряче роздивився тих, хто наближався до берега в шлюпці… До зустрічі з Джуллою та Уордемом він морально налаштувався, а ось з Джагаллом мав намір битися на смерть.

Перший на берег зійшов Уордем. Він підхопив на руки імператрицю, щоб жінка не намочила ноги та пройшовши кілька кроків по воді, поставив її на сушу. Також за ними йшло п’ятеро охоронців та похмурий Джагалл. Зміна влади в світі аж ніяк не тішила цього лардонця. А якщо з часом усі дізнаються правду щодо нього? Є лише надія на те, що новому імператору Олрігу наразі байдуже до нього. Джагалл вирішив залишитися в Ельгертанській Імперії, де посада замісника Уордема його цілковито влаштовувала. А якщо ще знайдеться донька імператриці, молоденька Сессіл, то він зробить все можливе, щоб стати їй парою… Звичайно, боги можуть не схвалити його для роду Ейл, але Джагалл неодмінно щось вигадає! Лише тільки потрібно вбити того лардонця, який з’єднаний ритуалом із донькою імператриці. Звичайно, було би ще добре, якщо випадково загинув Уордем… Тоді Борк обійме бажану посаду головнокомандуючого… Було би чудово, адже матиме владу над силовими структурами ельгертанців, над Джуллою, яку згодом приборкає та над її донькою… Байдуже, з ким ділити ложе…

Побачивши стоячого на березі Рассела, Уордем заціпеніло завмер… Невже це той самий пірат Мілгардан, вбивця та ґвалтівник, якого покійний Олтор засудив до страти? Той самий покидьок, який посмів напасти на його корабель? Що він тут робить?

— Мілгардан! – люто заревів головнокомандуючий. – Ось я і знайшов тебе! Ти помреш, покидьку! Заплатиш за все лихо, яке спричинив людям! Ти напав на мій корабель! Хотів мене вбити?!

Стоячи на березі, вони спопеляли одне одного палаючими ненавистю поглядами. На пальцях в обох спалахували фіолетові іскри бойової енергії, якою володіли чоловіки із знатних родів.

— Я не мав наміру вбивати Вас, Уордеме! – гаркнув Рассел. – Я йшов за ним… — він вказав рукою в бік Джагалла, який тримався позаду всіх. – Він забрав у мене все! Це він винен в смерті Мілли та її батька!

— Це брехня… — процідив крізь зуби Джагалл, концентруючи на кінчиках пальців свою бойову енергію, в його погляді немов клубочилася Темрява.

— З’ясуємо правду в поєдинку, Джагалле! Як довго я чекав на це! Нехай боги нас розсудять! – крикнув Рассел.

Джагалл блискавично кинувся йому назустріч та шпурнув вогняний згусток, від якого Мілгардан спритно ухилився. Той згусток влучив в стовбур одного з дерев, залишаючи на місці зіткнення чорний попіл. Джагаллу також вдалося ухилитися від подібної атаки капітана, але куля, що зірвалася з пальців Рассела частково спалила волосся на голові Борка. В повітрі відразу відчувся запах горілого.

— Припиніть негайно! – злісно гаркнула Джулла наразі шкодуючи, що жінки були позбавлені здатності володіти бойовою енергією. – Мілгардане! Я впевнена, що тобі відомо, де моя донька Сессіл! Поверни її і ми залишимо цей острів! – імператриця була ладна на все, щоб нарешті повернути свою дівчинку, яку вважала мертвою…

— Вона моя пара! Я ніколи не віддам її Вам чи будь-кому! – пролунав над берегом дикий рев Рассела. Охоплена люттю Джулла вже хотіла кинутися до нього із єдиним бажанням роздерти власноруч, але Уордем вчасно зупинив її, адже між давніми запеклими ворогами, Мілгарданом та Борком розпочався двобій.  

З пальців оскаженілих лардонців зривалися згустки енергії, хаотично потрапляючи в дерева, або в пісок. Присутні люди передбачливо розбіглися хто куди, на безпечну відстань. Рассел та Джагалл вже встигли отримати опіки на тих ділянках шкіри, яких торкнулись літаючі вогняні кулі. Спритно ухиляючись, падаючи в пісок та знову схоплюючись на ноги, вони продовжували свій поєдинок не на життя, а на смерть… Живим мав залишитися хтось один…

Краєм ока Джагалл помітив, що Уордем знаходиться неподалік, а смерть головнокомандуючого йому неабияк потрібна… чудова нагода обійняти бажану посаду… А що, якщо в цьому хаосі одна з куль ніби випадково влучить в нього? І ось з пальців Борка зривається черговий величезний вогняний згусток, який цілеспрямовано летить в Уордема…

Чоловіка врятувало диво, адже саме цієї миті блискавично зреагувала імператриця. Вона кинулася до коханого, який встигнув одночасно ухилитися та схопити Джуллу, але вогняна куля зачепила жіноче плече, залишаючи величезний опік. Вона лише скрикнула від різкого болю, а Уордем підхопив жінку на руки та стрімко поніс в бік лісу, подалі від небезпечної ділянки берега.

Доволі знесилені лардонці продовжували свій запеклий поєдинок, одяг чоловіків перетворився на скривавлене та обгоріле лахміття, але в їхніх очах палала божевільна лють та бажання вбити противника. Та невідомо, чим би це закінчилося, якби із сірого туману не виринув величезний білий корабель лардонського флоту, який височів над берегом, мов крижина, повільно наближаючись. Вже неозброєним оком була змога роздивитися на палубі доволі високу та худорляву постать верховного, нового імператора Олріга Ярга.