Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Хіба взагалі можна піднімати як нежить приготованих тварин? — невдоволено пробурчала я, коли чоловік з тяжким зітханням упокоїв так і не з'їдене ракоподібне, яскраво-зелені очі якого знову згаснули.

— Теоретично можливо, за умови, що цілісність голови збережена мінімум на сорок п'ять відсотків, і частини, що піднімаються, з цією головою з'єднані, — знизав плечима він, ймовірно радіючи тому, що у самого на тарілці залишилося тільки два вареники з печінкою, які, згідно з озвученими умовами, Клавік підняти у вигляді нежиті не міг. І загалом, слава богу! А то ще не вистачало мені зомбі-вареників.

— Я просто сподіватимусь, що ти скоріше придумаєш щось, що допоможе мені справлятися з нашою талановитою дитиною, поки тебе немає поряд, — пробурмотіла я, востаннє глянувши на покійну креветку, яку вже не ризикну їсти.

Розрахувавшись з офіціантом, Арк закинув на плечі рюкзак з речами Клавіка, попередньо діставши з нього свіжу пустушку, ще не вивалену на підлозі. І, вручивши її синочку, разом зі мною покинув кав’ярню, повернувшись на святкові міські вулиці.

Пройшовшись трохи, ми зупинилися біля однієї зі сцен, де група акробатів під ярмаркову музику творила чудеса, стрибаючи, згинаючись і жонглюючи. Лицедії були настільки гарні, що на них затикав навіть Клавік, що вже казати про нас! Тому я й не відразу помітила високого чоловіка, який стояв поруч, у чорному плащі з глибоким каптуром, що повністю закривав обличчя своєю тінню... яка, втім, все одно не могла приховати яскравих блакитних очей, що ніби злегка світилися у пітьмі.

Здригнувшись, я кілька секунд простояла мовчки, аж раптом почула:

— Доброго дня, Рито.

Треба ж, то цей хлопець уміє говорити?

Що найдивніше… спогади про той вечір були плутаними і туманними. Та й у мультивсесвіті ж напевно не один чорний плащ із каптуром! І все ж, коли я позаминулого разу зустріла в барі чоловіка в чорному плащі, то... не можу сказати, що після цього трапилося, але результат був такий: отямилася я наступного ранку вже тверезою і в іншому світі.

— Доброго дня. Як я розумію, ми знайомі?

— Звичайно, — підтвердив він, прогнавши по моїй спині хвилю мурашок.

Втім, можливо, він зустрічався з власницею мого нинішнього тіла? Хоча дивно, наче її ніхто Ритою не називав, тільки повним ім'ям — «Маргарита».

Але не може ж цей тип бути пов'язаний з тим, як я опинилася тут! Зрештою, з одного світу до іншого перенеслася моя душа, а не тіло. Тобто, перетягнути власну тушку між вимірами, суто теоретично, або неможливо зовсім, або дуже складно.

Проте на збіг воно схоже приблизно так само, як бомж, що валяється під парканом, на білого лебедя.

— І чому ж ви вирішили знову зі мною зустрітися? — насторожено проказала я, розуміючи, що навряд чи ціль цієї людини — отак одразу розповісти мені те, чого я не пам'ятаю про своє потрапляння.

— Ви справді хочете це знати?

— Що ви взагалі несете? — не витримала я. — Якщо вже спочатку видивлялися мене здалеку, а тепер ще й підійшли сюди, то давайте вже без гри в шаради! Просто…

— Гей, Маргарито, а з ким ти розмовляєш? — несподівано поцікавився Арк… дивлячись прямо на людину в плащі, чиї губи розтягнулися в лячній усмішці. Але при цьому він дивився ніби крізь нього!