Читати книгу - "Бікіні, Джеймс Паттерсон"

Тоді мені здалося, що то — синець від падіння або нарив від укусу якоїсь комахи, але через кілька днів біль минувся.

Менді кілька разів питала мене про цю ґульку, але я відповідав, що знаю і що то — дурниця, не варта уваги. Я простягнув руку й помацав гульку, яка мала розмір і форму двох зерняток рису, якщо їх з'єднати кінчиками.

Але тепер це не видалося мені дурницею.

Попорпавшись у своєму туалетному ящичку, я висипав його вміст на полицю і знайшов бритву. А потім надавив нею на мармурову раковину і зламав навпіл.

— Ти що, Бене! Не здумай! Давай я!

— Давай. Усе одно тобі буде не так боляче, як мені.

— Якийсь ти чудний.

— Я не чудний, я на смерть переляканий.

Менді взяла в мене лезо, полила його лістерином і протерла також гульку на моєму гузні. А потім відтягнула шкіру двома пальцями і швидко розрізала.

— Дістала, — сказала вона.

Аманда кинула мені в долоню скривавлену штучку зі скла та металу. То могло бути лише одне: датчик стеження GPS на кшталт тих, що імплантують у шию собакам. Напевне, Анрі засунув його мені під шкіру, поки я лежав непритомний на підлозі. І я носив оцього бісового «жучка» в собі кілька тижнів.

— Змий його в унітаз, — порадила Аманда. — Щоб цей вилупок думав, що ми й досі десь тут.

— Та отож. Утім — стривай. Ні. Відірви, будь ласка, трохи скотчу.

Я притиснув датчик до ноги, а Менді відірвала зубами шматок липучої стрічки. І я знову приліпив жучок до свого тіла.

— А який сенс носити його? — спитала Менді.

— Поки я його ношу, Анрі не знатиме, що я знаю, що він за мною стежить.

— Ну то й що?

— А те, що тепер м'яч покотиться в протилежному напрямку. Бо ми знаємо те, чого не знає Анрі.

Розділ 96

Франція.

Анрі гладив живіт і пах Джини Працці, і його дихання поволі заспокоювалося. Ця жінка мала потрясаючі сідниці у формі персика, і кожна з них закінчувалася малесенькою ямкою в нижній частині талії.

Йому знову захотілося вжарити її. Дуже захотілося. І він її вжарив.

— Тепер можеш мене розв'язати, — сказала вона.

Він поплескав її по сідниці, встав, простягнув руку й понишпорив у своїй торбі, а потім пішов до камери, причепленої до складок товстих штор.

— Що ти робиш? Повертайся в ліжко, Анрі. Не будь таким жорстоким.

Він увімкнув торшер, усміхнувся в об'єктив, а потім повернувся до ліжка під балдахіном і мовив:

— Здається, у мене погано вийшла на відео ота частина, де ти взиваєш до Бога. Шкода.

— Що ти збираєшся робити з цим відео? Ти ж не пошлеш його «Альянсу»?! Якщо ти гадаєш, що вони за нього заплатять, то ти просто божевільний.

— Невже не заплатять?

— Запевняю, що ні.

— Ну, тоді нехай залишається для моєї приватної колекції.

Так навіть краще.

— Розв'яжи мене, Анрі. У мене вже руки заніміли. Я хочу нової гри. Я вимагаю.

— Ти завжди думаєш тільки про власне задоволення.

— Кажи, що хочеш, — сказала Джина. — Але за це доведеться заплатити.

Анрі усміхнувся.

— За все доводиться платити.

Він узяв пульт із красивого нічного столика й увімкнув телевізор. Він клацнув, прибираючи з екрана готельну рекламну заставку, знайшов путівник каналів і натиснув кнопку BBC.

Спочатку там були спортивні новини, потім — бізнесові, а згодом на екрані з'явилися обличчя останніх убитих дівчат — Венді та Сари.

— Я кохав Capy до самозабуття, — сказав він Джині, поки та намагалася розв'язати руки, прикріплені мотузкою до бильця ліжка. — Вона так і не стала благати, щоб я її не вбивав. Не ставила дурних запитань.

— Якби в мене були вільні руки, то я могла б зробити тобі приємне, — сказала Джина.

— Я подумаю.

Анрі вимкнув пульт, перекотився й знову осідлав фантастичну дупу Джини. Поклавши руки їй на плечі, він почав круговими рухами великих пальців масажувати їй шию. І знову збудився. Та так, що аж прутень заболів.

— Це вже стає нецікавим, — сказала Джина. — Можливо, нам не треба було знову зустрічатися. Це була помилка.

Анрі ніжно зімкнув пальці на її шиї — просто граючись. І відчув, як її тіло напружилося, а шкіра вкрилася тоненьким шаром поту.

От і добре. Йому подобалося, коли вона боялася.

— А отак — теж нецікаво? — спитав Анрі і стиснув руки так, що Джина закашляла, засіпалася й просичала його ім'я, відчайдушно борючись за ковток повітря.

Він відпустив її, а потім, коли вона судомно хапала ротом повітря, розв'язав її. Джина струснула занімілими руками, перекотилася на спину і сказала, відсапуючись:

— Я знала, що ти цього не зробиш.

— Маєш рацію. Я не міг цього зробити.

Джина встала з ліжка і шмигнула до туалету, на мить зупинившись, щоб посміхнутися в камеру. Анрі прослідкував за нею поглядом, потім підвівся, витягнув щось зі своєї торби й пішов слідком за Джиною.

— А зараз що тобі треба? — спитала вона, зустрівшись із ним поглядом у дзеркалі.

— Час скінчився.

Анрі приставив їй до потилиці пістолет і вистрелив. Поглянувши на її широко розкриті очі у дзеркалі, він провів поглядом тіло Джини, коли вона упала на підлогу. Потім іще двічі вистрелив їй у спину, перевірив пульс, витер пістолет та глушник і поклав зброю побіля вбитої.

Помившись під душем, Анрі вдягнувся. Потім завантажив відео