Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

Косма закрив ноутбук, зібрав маленький рюкзак і вирішив пошукати безхатченка. Їм було про що

поговорити.

Йдучи, він зіткнувся з господинею.

– На обіді пан не буде? – запитала вона без краплі посмішки, було видно, що це справа честі.

– Я повернуся, тільки скоріше скажіть, де я можу знайти цього Рубенса.

– І нащо його шукати?

– Мені потрібно з ним поговорити.

– Поговорити? – здивувалася Валясякова. – Він мало говорить.

– Спробую, може вийде.

Вона подивилася на нього з увагою своїх старих, злегка почервонілих очей. Їй, напевно, було цікаво, чого поліцейський може хотіти від їхнього місцевого безхатченка, який був частиною Вників протягом

двадцяти п’яти років.

– Ну, якщо пан хоче з ним поговорити, нехай занесе йому вечерю, — нарешті сказала вона. – Вчора

сам прийшов, а сьогодні з радістю поїсть, може віднесете йому, тоді й розмовляти буде легше. – Вона трохи

походила по кухні і спакувала для велику полотняну сумку, в якій були контейнери з їжею, банка

маринованих огірків і, здається, трохи варення.

– Він буде вдома? - запитав Косма.

– Має бути, а якщо ні, то або в крамниці, або біля костелу вештається. Часом блукає по лісах, але

здебільшого сидить біля костелу.

– Ви знаєте, що він втратив сина, Янека?

Жінка знову подивилася на нього з тою своєю проникливістю, не опустила голови, не обернулася.

Вона повільно витерла руки об лляну ганчірку, якою щойно витерла ємності з вечерею, приготовленою для

Рубенса.

– Багато людей втрачають багато речей у житті. Ми всі щось втратили.

– Він втратив сина. – не здавався Косма. Можливо, це був не найкращий часдля допитування

господині, але, почавши, треба було закінчити.

– Він втратив набагато більше.

– І що саме?

– Найгірше, коли люди розум втрачають.

26

Здзіслав Бексинський (1929-2005) – польський живописець і фотограф, який творив у жанрі

сюрреалізму.

63

Різка відповідь з матюками вже була на кінчику язика Косми, але він стиснув губи. Звичайно, час

відповідей ще не настав. Як сказав би чоловік, якого він зустрів уранці, це був не найкращий час для правди.

Одні лише довбані філософи!

Він підняв сумку з приготованим для Рубенса обідом.

– Я сподіваюся зустрітися з ним і відразу ж повернутися.

– Дай Боже, адже сьогодні голубки, я їх багато наробила.

Валясякова повернулася і зникла в глибині будинку.

  

Косма вийшов надвір, мружачись проти сонця. День був більше схожий на літній, ніж на весняний, духота, що посилювалася з самого ранку, віщувала бурю, перехоплювала горло і робила дихання

поверхневим. Він вискочив на вулицю, швидко проминув крамницю і звернув на стежку, що вела до

колишньої лісосіки, де стояв фургончик Рубенса. Маршрут, який учора втомлював його, сьогодні видався

коротким і легким, мабуть, через хвилювання, схоплений слід і крок вперед, зроблений ним.

По дорозі подзвонила Майя.

– Привіт, — м'яко сказала вона.

– Привіт, — відповів він, переводячи подих, бо піднімався під гірку.

– Чого ти так сопиш, я в чомусь перешкодила?

– Абсолютно ні. Я йду до Рубенса, до його вагончика. Сподіваюся, що зможу з ним поговорити.

– Ти там обережніш. Сьогодні ввечері все розкажеш.

– Будеш?

– Я вчора не закінчила GPS-розмітку, так що буду.

– І це єдина причина?

– Так. Інакше я б повів вас із цього Богом забутого села на вечірні танці в Єленю. Але коли сьогодні

закінчу розмічати, ми вирушимо в подорож до Якушиць. Туристів поки небагато, тож посидимо спокійно

біля гірського притулку.

– Із задоволенням.

– Круто. Не ображайся, але я тобі повідомлю, коли закінчу роботу на цвинтарі. В нагороду скажу, що

маю нову інформацію.

– Я не думаю, що ти зможеш перемогти мене в цьому питанні.

– Які емоції! Не можу дочекатися. Тільки не блукай там забагато, бо біля фургону Рубенса є Чортів

дуб. Можливо, ти цього не помітив, але це на одній стежці. Тільки до дерева ми ходили з цвинтаря, а на

Поляну Дроворубів йдеш від крамниці.

– Я не помітив.

– Городянин!

– Дякую. Треба закінчувати, заїжджаю до тунелю!

– Цьом-цьом!

Вони відключились. Косма був майже на місці. Він вийшов на галявину, минаючи останні кущі, і

побачив фургон Рубенса, що зливався з мальовничим зеленим пагорбом і межею лісу. Господар цього

незвичайного закладу сидів на шезлонгу перед входом і, мабуть, дрімав. Біля нього лежав початий тетрапак

пива "Зубр", а з іншого боку лежали дві порожні банки. Ідилічна картинка - гори, пиво, шезлонг.

– Доброго дня! – голосно крикнув Косма, перебуваючи за кілька метрів від чоловіка. Він боявся його

реакції, тип був відповідного розміру і не мав мозків, хто знає, що ховалося під цим розпатланим волоссям.

Рубенс розплющив очі, трохи підвівся на шезлонзі й подивився на Косму. Він підвівся і, бурмочучи

щось під ніс, пішов до вагончика. Вийшов з ще одним шезлонгом, зовсім іншого кольору, у кількох місцях

підремонтованим. Ймовірно, власник давно викинув його на смітник.