Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

- Не пара, - цілком спокійно відповів я.

- І не будемо нею.

- Не будемо, - повторив.

- Тоді, що між нами?

Я уважно стежив за її темними очима, за її ледве помітною посмішкою, за її швидким диханням. Я чув її серцебиття більше, аніж своє. Хіба на всі питання мусять бути відповіді у вигляді слів? Часом вистачає просто дій.

Я зробив ще один крок до неї, притискаючи її до стіни. Можливо, це плюс таких маленьких кімнат.

- Тоді, чому ми тут? – запитав я, провівши обережно та повільно пальцями по її оголеній нозі. Здається, дівчина здригнулась від цього короткого дотику.

- Тоді, чому ти прийшов? – Лія помітно закусила губи, забуваючи зовсім про свій рожевий блиск на них. Її очі були прикуті до моїх пальців, які продовжували водити якісь малюнки в неї на тілі. А потім вона знову підняла погляд на мої очі.

- Тоді, чому ти покликала мене сюди?

- Тоді, чому ти… - вона посміхнулась, намагаючись вигадати щось знову. Я також посміхнувся, спираючись рукою на стіну, біля її голови.

- Тоді, чому ти очікувала, що я прийду сюди? – випередив її, продовжуючи цю гру. Лія заперечно похитала головою, ховаючи свій погляд в підлогу. Її дихання з кожною секунду пришвидшувалось. А погляд змінювався на новий для мене. – Тоді, можливо, питань вистачить?

Ми вкотре знайшли очі одне одного. Лія ледь помітно кивнула, продовжуючи закусувати свої пишні та неймовірно красиві губи. Я обережно обійняв, однієї рукою, її обличчя, цілуючи її немов уперше. Проте та сама пристрасть, та сама хімія продовжувала бути між нами.

Амелія стискала мою сорочку на грудях, притягуючи мене ще більше до себе. Вже було не зручно тримати її обличчя, тому я опустив руку до талії, а потім і до ніг, де раніше проводив пальцями. Я відчував, яким гарячим було її тіло, її дихання, її до біса швидке дихання.

- Дем’яне, - ніби простогнала дівчина, коли я опустився цілувати її шию.

- Я готовий чути своє ім’я від тебе вічність!

Я посміхнувся та з легкістю підняв Лію, аби посадити на невелику стільницю біля раковини. Схоже, вона зовсім не передбачувала цього. Проте цілувати мене не зупинилась.

Мої руки стискаючи її стегна, притискаючи до себе. А її пальці грались в моєму волоссі, чи нігті дряпали мою шкіру на шиї. Здається, ще з вчорашнього там залишились гарні подряпини.

- Хіба ми можемо це продовжувати? – запитав я, намагаючись знайти дихання від цього пекла між нами.

- А хіба ми повинні зупинитись? – Лія посміхнулась, поправляючи моє волосся.

- А хіба…

Я не встиг договорити, як Амелія притиснула палець до моїх губ.

- Хіба, Дем’яне, хіба.

Несподівано у двері почались занадто гучно стукати, а ще було чути обурення персоналу. Я знову перевів погляд на Лію, знизуючи бровами.

- Схоже, маємо зупинитись, - тихо промовив я, знімаючи дівчину зі стільниці.

Поки вона поправляла свою сукню та макіяж, я поправляв штани. Авжеж, моє бажання було видно навіть там.

- Готова? – я кинув короткий погляд на білявку. Її щоки палали багряним кольором, хоча можливо і я був не найкращий.

- Так.

Я швидко відчинив двері й зустрів обурені погляди працівників ресторану, що спонукало мене швидко надіти окуляри.

- Вітаю, щось сталось? – вигукнув я, намагаючись виглядати невинно, із награною посмішкою на обличчі.

- Ви знаєте, що за відповідні речі існують штрафи? - сердито зауважив один із працівників.

Поки я розв'язував питання з працівниками, Лія легко проскочила поміж нами та повернулась до Євгена. Але, видно, що його не дуже турбувало, чому і де так довго була його подруга. Він лише спокійно посміхався, а Лія, виглядаючи як завжди вродливо, сяяла йому у відповідь, ніби нічого тільки що і не було.