Читати книгу - "Обираю тебе, Вікторія Франко"

Враховуючи свій нестабільний стан, вже наступного дня я звільнилася з роботи. Щоб не відпрацьовувати два тижні, розповіла завідувачу відділення правду про свій діагноз і, дякувати Богу, чоловік поставився до ситуації з розумінням. Далі, не гаючи часу, я подала документи на розлучення, й зайнялася пошуками нового житла. Про те, щоб переїхати до батьків навіть не було мови. Останні дні я вирішила провести в цілковитій самотності. Не хотіла бачити абсолютно нікого. Винайняла квартиру на іншому кінці міста, й поки Адам був на роботі взялася розбиратися зі своїми речами. 

Склала у валізу трохи одягу, взуття і деякі косметичні засоби. Всі інші речі спакувала у сміттєві пакети, придушуючи в собі будь-які спалахи спогадів, сумнівів та ностальгії за колишнім життям. У смітник летіло геть усе: одяг, книги, косметика, прикраси. Навіть моя улюблена чашка та інші дрібнички. Фотоальбомам зі спільними знімками також більше не було місця в цьому домі. Так само як і пухкому пледові, в який я обожнювала загортатися, сидячи на ґанку. Будь-які подразники, які могли б мозолити Адаму очі, я вирішила прибрати, аби вони жодним чином не нагадували йому про мене. 

Зрештою за кілька годин впоравшись із запланованим завданням, я заварила собі кави, й неквапливо вийшла надвір. З хвилини на хвилину додому мав повернутися Адам. Тож глибоко вдихнувши свіжого повітря, я морально налаштовувалася на нашу останню розмову. Напружено крутила на пальці свою обручку, з кожною секундою все більше сумніваючись чи мені вистачить сили духу втілити задуманий план до кінця.

— Привіт, — з теплотою в голосі звернувся коханий, щойно піднявся сходами на ґанок. Легенько обійнявши мене за плечі, він торкнувся губами моєї скроні й сів у крісло навпроти. — Єво, добре, що ти вдома. Я хочу з тобою поговорити.

— Я з тобою теж… — видихнула, акумулюючи в собі усю рішучість, яку тільки могла. Адам же в цей час взяв мої долоні у свої, й турботливо заглянув у очі.

— З твого дозволу, я почну перший, — схвильовано промовив чоловік, нервово облизавши губи. — Пам’ятаєш, ти дуже хотіла влітку полетіти до Греції? Мріяла побувати на Родосі. Так ось я вирішив, що нам варто вирушити в подорож раніше. 

— Адаме…

— Чекай, Єво. Я ще не закінчив, — поспіхом перебив мене коханий, діставши з кишені білий конверт. — Поглянь, я вже про все подбав — купив квитки на літак і забронював нам готель. Виліт через тиждень. За цей час домовишся з кимось із колег, щоб підмінили тебе на час відпустки. На мою думку, це чудова ідея і вона допоможе нам...

— Зупинися, благаю, — вимовила змучено, на мить опустивши очі додолу. — Ми нікуди не поїдемо... Я подала на розлучення.

Ошелешено витріщаючись на мене, Адам кілька секунд мовчки кліпав очима, вочевидь осмислюючи почуту інформацію. Між нами повисла важка тиша, а повітря наче наелектризувалося.

— Єво, то ось як ти розв'язуєш проблеми? — врешті відмер чоловік, роздратовано зірвавшись на ноги. Пронизуючи мене розчарованим поглядом, він намотував кола ґанком, й сердито стискав руки в кулаки. — Розлучення. Серйозно? Нічого кращого ти не вигадала?

— Наші стосунки мертві і я не бажаю рятувати їх. Я втомилася від усього й просто хочу піти, — вимовила вдавано байдужим тоном, хоча в цю секунду кожна клітинка моєї душі мало не вила від болю. 

— Мертві?! — вибухнув Адам, виблискуючи диким поглядом. — З яких це пір вони мертві? Мої почуття до тебе живі, навіть не дивлячись на те, що останнім часом ти робила усе, щоб їх убити. Що з тобою діється, Єво?! У тебе хтось є?!

Через чоловічий крик, в голові різко зашуміло. До горла враз підступила нудота і я дуже боялася, аби від нервового напруження у мене не пішла носом кров.

— Так, — збрехала більш-менш впевнено, забивши останній цвях у домовину наших з Адамом стосунків. 

— Ось воно що?.. — з неприхованою відразою вимовив коханий, гидливо скривившись. Вмить скоротивши відстань між нами, він сильно струснув мене за плечі. — Чому, Єво? Чому ти так вчинила? Відповідай!

— Він розуміє і відчуває мене, — вимовила ледь чутно, відраховуючи останні секунди до завершення свого жорстокого плану, від якого вже потроху починала божеволіти. — Просто відпусти мене, Адаме. Благаю.

— Відпустити?! — закричав чоловік ще дужче, й в цей момент був схожий на пораненого звіра. — А в мене є вибір?! Судячи з твоїх слів, ти вже й так не моя. Ти спала з ним?

— Так.

Стиснувши свою голову обома руками, Адам важко дихав і ледь помітно здригався від гніву. Вже за мить він відійшов від мене, й з усієї сили зіштовхнув з підвіконня горщики з сульфініями. Барабанні перетинки враз пронизав різкий звук, а підлогу на терасі вкрили биті черепки впереміш з ґрунтом і пошматованими квітами.

— Прокляття, Єво... Я відмовляюся вірити в те, що це все відбувається насправді. Нащо ти це зробила? Нащо?!

— Пробач мені… Я просто більше тебе не кохаю...

— Пробачити? О, ні. Я не зможу цього зробити. Чуєш?! — викрикнув Адам, не приховуючи в погляді суцільного розчарування. —  Йди до нього. Забирайся. Чого чекаєш?! Нехай зробить тебе щасливою. Раз я не зміг.

Різко смикнувши на себе дверну ручку, Адам влетів у дім, більше навіть не поглянувши в мій бік. Вже за мить зсередини пролунали гучні звуки битого скла. Я ж на негнучких ногах попленталася до машини, відчуваючи цілковите спустошення. Завівши двигун, натиснула на газ й різко зірвалася з місця. Втискаючи педаль до упору, стрімко віддалялася від рідного дому, почуваючись найгіршим у світі чудовиськом.