Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

Ранок почався важко. Здавалося, що мене переїхала вантажівка, та мабуть, не одна. Вони на мені влаштували перегони. Тіло не слухалося, мої бідні кінцівки не ворушилися на спроби їх підняти. Кріпатура, мати її.

Нарешті героїчно піднявши свої тілеса, я поповзла до ванної кімнати. Душ це те, що потрібно для мого фізичного здоров'я. Вода відновить і втомлене тіло, і нервові думки, дякую своїм силам, за це вміння. Лише декілька крапель на шкіру і я можу продовжувати фізичні вправи, а якщо повністю зануритися у воду, то як нова копійка. Сповнена сил і енергії одразу. Тому мені буде досить тяжко в пустелі та й у спеку. Але магічний резерв поповнюється не швидше ніж в інших.

Насолоджуючись теплим душем, я змивала з себе втому, хвилювання та не потрібні думки. Все лихе, що я собі надумала проходило. Синій візерунок на моїх долонях ставав світліше, але я розуміла, що просто так зняти прокляття не зможу. Звісно ідеї маю, але є одне але. Все не так просто, як здається.

Не може ж бути, що візьму я своє перше дерево, потру молоді листочки й все мине. Це ж занадто легко, чи може все і справді так легко. Такі думки зайняли вільне місце в моїй голові.

День обіцяв бути цікавим. Одне про що я турбувалася, що мене чекає на тренуванні. Бо цей перевертень справжній кат. Та гаразд не буду загадувати на перед, бо передбачення то не моя сильна сторона.

З дзеркала на мене дивилася усміхнена я. Як завжди темно руде, майже каштанове, волосся у всі боки, ці хвилі може приборкати хіба, що літр лаку, та й то не факт. Блакитно-зелені очі, мабуть більш стурбовані ніж завжди й повне обличчя ластовиння. Що я тільки не робила, щоб його вивести у свої бурхливі тринадцять, а потім минуло пару років і я думала от дурне була, можна ж замазати тональним, а потім минуло ще два роки та тепер це моя фішка.

От треба було прожити сімнадцять рочків, щоб зрозуміти, що зовнішність чаклунки то її візитівка і природна краса то головне.

Посміхнувшись своєму відображенню, я почапала передягтися, бо не буду ж лякати домашніх, своєю файною піжамою в качечках.

Ким би ти не була, але тебе завжди турбує одне питання, що одягнути. І тут жодні чарівні сили не допоможуть.

Простоявши хвилин зо п'ять коло розчиненої шафи, дивлячись на ту гору лахів, що там вмостилася. Я нарешті обрала жовту сукню в маленькій синій горошок.

Зробила найзручнішу зачіску, закрутила того самого кандібоберу і під нетерпляче гупотіння Роха, нарешті вийшла з кімнати.

На порозі кинула погляд на свої руки в візерунках, що знову грали барвами, та й подумала. "Грець із ним, завжди хотіла татуювання" та й пішла на запах сирників по сходах на перший поверх.

— Доброго ранку, усім, — привіталася я з порогу. Мені перед очі предстала вранішня метушня кухні, що мимоволі викликала в мене посмішку. Дядько Осі, чаклував коло плити, Богдан сидів за столом і намагався відбитися від пуханців, чи то відбити сирники від них, що те що те надто важко. Кролик уже вмостився на своєму місці та пхнув свою мордочку на стіл, намагаючись дістатися до солодкого.

Чашка з м'ятним чаєм чекала мене навпроти вікна, на моєму звичному місці.

Банка зі смаколиками, була посунута в дальній куток кухні, так би мовити, від гріха подалі.

Сніданок пройшов в легкій атмосфері. Пуханці випрошували смаколики, Рох метушився між мною та вчителем, дядько Осі слідкував, або із за столу ми викотились наче м’ячики.

— Які в нас задачі на сьогодні? — запитала я перевертня.

— Усе просто, два уроки історія і теорія перевтілень, а потім тренування на двобій. А потім загальне тренування. Тобі потрібно буде значно покращити фізичну силу. А впродовж тижня до нас завітає ще декілька перевертнів, щоб ти знала, — спокійно оголосив плани Богдан.

— Дякую, дядько Осі, все було надзвичайно смачно, — похвалив він домовика і вийшов із кухні.

— Устино, а тебе чекаю через дві години на занятті, — пролунало з коридору, потім тільки тупіт ніг, що зник на вулиці.

Я так і залишилися сидіти в збентеження, це як, що два тренування в день, а потім ще й нові вчителі та знов тренування, вони ж мене замордують, а я навіть відьомського повноліття не досягну.

Сум і жалість до себе охопили мене сповна, не втрималась і тяжко зітхнула.

За що отримала міцного зашийника.

— Що це тут нахнюпилися й розжалілася? — дядько Осі був розлючений.

— Ти чаклунка чи хто? Не встигла в права вступити, а вже побігати злякалися. І що ти потім робити будеш, ховатися від усього? А ну зібралася і чапай у місто, провітрися.

— Дякую, дядько Осі, — сумлінно проговорити я й тихенько вишмигнула на вулицю, прихопивши з собою Роха.

— Ну що, вуханю, ти зі мною чи будеш вдома?

Кролик тільки похитав головою й пострибав до купки квокчиків, що розсілися у затишку жерделі.

— Ну як хочеш. Все я пішла! — вигукнула я виходячи з хвіртки.

В моїй голові пролунало "Будь обережна", здивовано я покрутила головою в пошуках нового голосу, але крім Роха нікого не побачила. Під пильний погляд кролика я пішла з двору.

Мабуть, здалося, чого тільки не почується. Останні дні вкрай насичені ось на нервах і ввижається.