Читати книгу - "Кохання-зітхання, Вікторія Рудь"

  Всі подальші події відбувалися дуже стрімко. Здавалося, Гліб зовсім забув про свою роботу, про рептилій і поїздку в Австралію. Прозинка спробувала відволікти його, торкнувшись до нього своїм пером. По її розрахункам він мав зайнятися дисертацією, а замість цього він почав писати мемуари:« Я ніколи не відчував нічого подібного, це дивне нове почуття, яке прийшло нізвідки і заполонило собою увесь простір, усе моє життя. Я безперестанно думаю  про неї, хочу чути її чарівний голос, бачити її  очі, торкатися шовковистого волосся і вдихати її аромат...» Фарбинка теж пустила в хід свого пензлика, в результаті чого Гліб намалював портрет Рити і подарував  здивованій дівчині, а потім запросив її на побачення. Одна Музинка була спокійна і нікого не чіпала. Вона взагалі не розуміла, чому усі так хвилюються через якусь банальну любовну історію, адже все одно це не надовго, бо вічного кохання не існує. І це дуже добре, бо тоді б Музинкі не було б чим займатися. А так, кожна нова закоханість – це  пісня, це музичний твір, це шедевр. Тож Музинка лише раділа і тихо мугикала собі під ніс якийсь дивний мотивчик, чим страшенно дратувала Амурку.