Читати книгу - "Кольорова Сага, Вікторія Рудь"

   Біля столу з фарбами стояв  чоловік. Він інтенсивно махав пензлем, створюючи об'ємний предмет. В його лівій руці миготів ліхтарик. Силует чоловіка видався Андрію знайомим, але його дуже непокоїв той факт, що злодій заліз у найпотаємнішу кімнату з чарівними фарбами. Він стис у руці ліхтарик і з силою вдарив чоловіка по голові. Той упав навзнак, а об'ємний предмет повернувся у фарби.
   – Та це ж Митець! – крикнула Настя і нахилилася послухати його дихання. – Слава Богу! Він живий! Андрію, допоможи мені!

    Розгублений хлопець кинувся підіймати Митця, який, стогнучи і тримаючись за голову, вилаявся:

    – Та твою ж різнобарвність! Кого це принесло?

    – Це ми, Митець Колір! Андрій і Настя, – шепотіла дівчина.

    – Андрій і Настя? – здивувався Митець. –  А хто ж мене вдарив?

    – Пробачте, Митець, це – я, – покірно зізнався Андрій, – подумав, що ви – злодій.

   – Потрібно було ще двічі подумати, може б з'явилася краща думка, – пробурмотів Митець. – Ну та нічого, добре, що ліхтарик легкий. А що ви тут робите?

  – Прийшли вас визволяти, – заторохкотіла Настя, –  але бачимо, що ви й самі непогано справляєтеся. А що ви малювали?

   – Уловлювач дракон'єрів, – відповів Митець, беручи до рук пензля і в серцях додав: – Доведеться заново малювати!

   Андрій винувато кліпав очима і всіляко намагався допомогти, подаючи фарби.

   – А як ви сюди потрапили? – продовжувала цокотіти Настя.

  – Виготовив фарбу з підручних матеріалів, які знайшов у кімнаті, а воду мені давали. Намалював "сонний туман" і приспав Цербера, – розповідав Митець, старанно вимальовуючи Уловлювач, схожий на грецьку амфору, в середині якої виблискувало люстерко. – До речі, а чому ти не на робочому місці?

  – Гамадрил теж заснув. Можливо від вашого туману, – пожартувала дівчина. – А я скористалася перервою, щоб знайти вас і повідомити про нові Закони.

   Слухаючи розповідь Насті, Митець завершив Уловлювач і задоволено сказав:

   – Тепер стережіться дракон'єри!

   Настя заплескала в долоні.

   – Повертайся в кабінет, – сказав їй Митець, – далі ми з Андрієм удвох упораємося.

  Настя хотіла заперечити, але побачила невблаганний погляд Митця і мовчки пішла. Піднявшись в кабінет Гамадрила, дівчина з  подивом виявила там великий натовп дракон'єрів. Вона нишком проштовхалася між двома п'яними Пантерами, потім проскочила мимо облізлого Лиса і, мало не наступила на ногу одноокому Бурому Ведмедю. Врешті добралася до свого столу, де просто кишіли Дикобрази. На неї ніхто не звертав уваги, бо всі роззявили роти і слухали Макаку. Вона видерлася на підвіконня і,  часто квакаючи, пропонувала ввести закон про податок на народження дітей кольорівців. Всі голосно верещали, ревіли, грюкали, тупотіли. В кабінеті стояв страшенний сморід. Настю нудило. Раптом вона почула неприємний голос Гамадрила:

    – Гдє ета Настя?

    – Я тут, шановний Гамадриле, – дівчина встала з-за столу і помахала йому рукою.

    – Я думал, что тєбя нєт, –  здивовано витріщився на дівчину Гамадрил. – Ну раз так, то запісивай... какой там номер закона?

    – П'ятий, – відповіла Настя.

    – Ну да, піші. Закон піятий...

    В цей час двері відчинилися і в кабінет зайшов Митець. Вся різношерста публіка завмерла.

    – Взять єво! – нервово крикнув Гамадрил.

   Дракон'єри кинулися до дверей і по черзі зникали в Уловлювачі. Макака вп'ялася лапами в густу шерсть мавпи і потягла його до вікна. Ще мить і вони обоє зникли з поля зору. Митець, Настя і Андрій кинулися за ними. Гамадрил стрибав з дерева на дерево, голосно гукаючи, доки не впав у фонтан. На його крики почали збігатися дракон'єри. У вікно влетіли з десяток Кажанів. Від такого галасу прокинувся Цербер, про існування якого геть забув Митець. Цей дикий звір з палаючим поглядом стояв у дверях. Митець спробував направити на нього Уловлювач, та він вибив його хвостом. Андрій підстрибнув, але один з Кажанів схопив Уловлювач і вилетів у коридор. Доки Андрій відволікав Цербера, Настя побігла за Кажаном. Витягши помаду, вона нашвидкуруч намалювала сітку і накинула її на Кажана. Він пручався і намагався порвати сітку, та Настя відібрала Уловлювач і Кажан щез у ньому. Дівчина повернулася в кабінет. Спочатку впіймала Цербера, який мало не спопелив Андрія, а потім решту Кажанів, від яких старанно відбивався різними предметами, що потрапляли під руку, Митець.

    – Ви дуже вчасно, Анастасія Ігорівна, – ніби жартома сказав він і забрав у неї Уловлювач, – тепер головне не розбити його, бо вся ця нечисть знову буде тут.

    – А що ж з ними робити? – поцікавилася дівчина.

  – Поки що закриємо у Чорній Зоні, – відповів Митець та передав Уловлювач Андрію, – а коли переловимо усіх, влаштуємо Кольорівський Суд і вирішимо їх долю. Можливо запустимо програму перевиховання.

    – А може намалюємо їм інші серця: замість чорних і злих – червоні і добрі? – запропонувала Настя.

   – Слушна думка, – захоплено сказав Митець, – тільки це буде потім. А зараз зайди на секретний канал і передай усім кольорівцям інформацію, про те, як малювати Уловлювач. Зі збільшенням кількості Уловлювачів зростають наші шанси на перемогу. Дуже надіюся, що дракон'єри конфіскували далеко не всі фарби.