Читати книгу - "Асистент"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— На стільці, — сказав Корсак.
— Що?
— Подивіться на стілець.
Вона озирнулася й побачила стілець у старовинному стилі, зі спинкою з поперечками. На сидінні лежала обережно складена нічна сорочка. Підійшовши, Ріццолі помітила на кремовому атласі яскраво-червоні краплі.
У неї на потилиці ворухнулося волосся, і декілька секунд вона не могла дихати.
Простягнула руку й підняла один із кутиків нічної сорочки. Під складкою теж була кров.
— Ми не знаємо, чия це кров, доктора Їґера чи його дружини, — сказав Корсак.
— Коли він склав сорочку, на ній уже була кров.
— Але більше ніде в кімнаті крові немає. Це означає, що сорочку заплямували деінде. А потім він приніс її сюди, до спальні. Акуратно склав і лишив на цьому стільці як прощальний подаруночок. Вам це нічого не нагадує? — запитав Корсак, трохи помовчавши.
— Ви ж самі знаєте, — відповіла вона, ковтнувши слину.
— Убивця відтворює старий підпис вашого чувака.
— Ні, тут дещо інше. Та тут узагалі все по-іншому. Хірург ніколи не нападав на подружжя.
— Акуратно складена нічна сорочка. Клейка стрічка. Жертви, заскочені в ліжку.
— Воррен Гойт обирав самотніх жінок. Жертв, із якими швидко міг упоратися.
— Але подивіться, як багато спільного! Кажу вам, це хтось наслідує Хірурга. Якийсь псих, який начитався про нього в газетах.
Ріццолі й далі дивилася на нічну сорочку, згадуючи інші спальні, інші місця вбивств. Усі вони відбулися влітку, коли стояла страшна спека, така, як тепер. Жінки спали з відчиненими вікнами, і чоловік на ім’я Воррен Гойт пробирався до їхніх будинків. Він приносив свої темні фантазії та скальпелі, інструменти для проведення кривавих ритуалів. А жертви були при тямі, вони відчували кожен дотик леза. Вона подивилася на нічну сорочку, і перед очима постало обличчя Хірурга — звичайнісіньке, цілком банальне, яке вона все ще бачила в кошмарах.
«Але тут попрацював не Воррен Гойт. Його надійно замкнули в такому місці, з якого він не може вирватися. Я точно знаю, адже сама запроторила туди цю падлюку».
— У «Бостон Ґлоуб» не оминули жодної фізіологічної подробиці, — сказав Корсак. — Ваш убивця засвітився навіть на сторінках «Нью-Йорк Таймс». А тепер хтось відтворює його дії.
— Ні, він працює по-іншому. Він зробив таке, чого ніколи не робив Гойт. Витягнув це подружжя зі спальні до іншої кімнати. Посадив чоловіка на підлогу й перерізав йому горлянку. Схоже на страту або елемент ритуалу. І ще жінка. Він убиває чоловіка, але що він робить з його дружиною?
Ріццолі замовкла, пригадавши скалку порцеляни на підлозі. Розбита чашка. Її раптом скувало холодом від здогадки.
Вона мовчки вийшла зі спальні й повернулася до вітальні. Подивилася на стіну, біля якої сидів доктор Їґер, потім на підлогу, а тоді почала ходити кімнатою, описуючи щоразу більші кола і вивчаючи краплі крові на дерев’яній поверхні.
— Ріццолі?
Вона повернулася до вікна і примружилася від сонця.
— Тут надто багато світла і скла, — відповіла вона. — Ми не можемо все як слід оглянути. Доведеться повернутися ввечері.
— Думаєте застосувати ультрафіолет?
— Інакше ми не побачимо.
— Чого не побачимо?
Ріццолі стала спиною до стіни.
— Доктор Їґер помирав, сидячи он там. Наш невідомий убивця витягнув його зі спальні, посадив біля стінки, так щоб він дивився на середину кімнати.
— Ну, так.
— Навіщо він його тут посадив? Навіщо увесь цей клопіт перед тим, як убити жертву? Мала бути причина.
— Яка причина?
— Убивця посадив Їґера тут, щоб він на щось дивився. Щоб бачив, що відбувається в цій кімнаті.
На обличчі Корсака промайнув страх — він нарешті зрозумів. І подивився на стіну, біля якої сидів доктор Їґер — глядач у театрі жаху.
— Господи, — мовив він. — Місіс Їґер.
2
Ріццолі купила піцу в магазині готових страв і відкопала на дні холодильника древній жмуток салату. Вона повідривала коричневі листочки і дісталася до тих, які умовно можна було назвати їстівними. Цей зів’ялий неапетитний салат вона їла з почуття обов’язку, а не для задоволення. Ріццолі не мала часу на задоволення і їла лише для того, щоб підживитися, — на неї чекала вечірня робота, якої хотілося уникнути.
Трохи пожувавши, вона відштовхнула тарілку й подивилася на яскраво-червоні плями томатного соусу. «Кошмари наздоганяють, — подумала вона. — Ти вважаєш себе захищеною, достатньо сильною і відстороненою, щоб жити з кошмарами. Ти вмієш грати роль і дурити всіх. Але ці обличчя лишаються з тобою. Очі мертвих».
Ґейл Їґер теж серед них?
Ріццолі подивилася на свої руки — обидві долоні були позначені однаковими шрамами, схожими на загоєні сліди від розп’яття. Коли ставало вогко й холодно, у неї боліли руки — жорстоке нагадування про те, що Воррен Гойт заподіяв їй рік тому, проткнувши долоні скальпелями. Вона тоді думала, що настав її останній день. І тепер боліли старі рани, але вона не могла звинувачувати в цьому погоду. Ні, біль повернувся від того, що вона бачила сьогодні в Ньютоні. Акуратно складена сорочка. Кров, яка фонтаном линула на стіну. То була кімната, в якій навіть повітря обважніло від страху, і Ріццолі відчувала, що Воррен Гойт десь поруч.
Нісенітниця, авжеж. Гойт сидів у в’язниці — там йому і місце. Але її скували холодом спогади про той будинок у Ньютоні — почуття жаху було надто знайомим.
Ріццолі хотіла була зв’язатися із Томасом Муром — вони разом працювали над справою Гойта. Він усе знав у таких само подробицях, що й вона, і розумів, яку міцну павутину страху розкинув Хірург навколо них усіх. Але після одруження Мура їхні з Ріццолі шляхи розійшлися. Їх зробило чужими якраз віднайдене Муром щастя. Щасливі люди самодостатні, вони дихають іншим повітрям і підкоряються іншим законам тяжіння. Якщо Мур і не усвідомлював цієї зміни, Ріццолі відчувала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Асистент», після закриття браузера.