Читати книгу - "Мости округу Медісон"

Вона тоді носила стрічки у своїх чорних косах і не полишала мрій. Проте красені-солдати не сходили з кораблів у пошуках Франчески. Ніхто не стояв під вікнами й не гукав її. Сувора реальність змусила дівчину визнати, що великого вибору вона не має. Річард запропонував їй розумну альтернативу — свою добрість і перспективи солодкого життя в Америці.

Сидячи з Річардом у залитому середземноморським сонцем кафе, вона уважно розглядала його, чоловіка в солдатському однострої, і помітила, як серйозно цей американець із Середнього Заходу дивиться на неї. Та й поїхала з ним до Айови. Поїхала, щоб народити йому дітей, а потім споглядати, як холодними жовтневими вечорами грає у футбол Майкл, і возити Керолін до Де-Мойна по сукні для шкільних балів. Кілька разів на рік вона надсилала листи своїй сестрі до Неаполя і двічі їздила туди, коли померли батько та мати. Однак тепер її домівкою був округ Медісон, і їй уже зовсім не хотілося повертатися назад.

Дощ ущух пополудні, проте надвечір пішов знову. Смеркома Франческа налила собі маленьку чарку бренді й відчинила нижню шухляду Річардового секретера — він був частиною горіхового гарнітура, що пережив уже три покоління. Вона дістала конверт із манільського паперу й повільно провела по ньому рукою, як робила цього дня щороку.

На поштовому штемпелі можна було прочитати: «Сієтл, Вашингтон, 12 вересня 1965 року». Спершу вона своїм звичаєм глянула на штемпель — це був початок ритуалу. Потім її очі перебігли на адресу, зазначену на конверті: «Франческа Джонсон, поштова філія № 2, Вінтерсет, Айова». Відтак вона подивилася на зворотну адресу, недбало нашкрябану у верхньому лівому куті: «642, Беллінгем, Вашингтон». Франческа сіла в крісло біля вікна, не відриваючи очей від обох адрес, і поринула в спогади, адже за кожним написом ховався порух його рук, а вона хотіла відживити в пам’яті їхній дотик. Відчути його, як уперше, двадцять два роки тому.

Уявивши, нарешті, як його руки торкаються її, жінка розкрила конверт, обережно дістала три листи, короткий рукопис, дві фотографії та примірник «Нейшенел джіоґрафік» разом із вирізками з інших номерів журналу. Сірий сутінок густішав, а вона ковтала бренді, дивлячись поверх чарки на записку, приколоту до друкованих сторінок рукопису. Лист був написаний на канцелярському папері — на звичайному канцелярському папері з відбитком «Роберт Кінкейд, письменник-фотограф» угорі.

10 вересня 1965 року

Люба Франческо!

У цьому конверті ти знайдеш дві фотографії. Одна з них — твій портрет, зроблений на пасовищі зі сходом сонця. Сподіваюся, він сподобається тобі так само, як сподобався мені. На другій фотографії — міст Роузмен і записка.

Я сиджу й нишпорю тьмяними закутками своєї свідомості, пригадуючи кожну деталь, кожну мить, проведену разом з тобою. Знов і знов питаю себе: «Що сталося зі мною в окрузі Медісон, у штаті Айова?» І з усієї сили намагаюся скласти все докупи. Ось чому я написав коротенькке есе «Вириваючись із виміру Зет», що його я так само вклав у конверт. Це була спроба розібратися з плутаниною у власній душі.

Я дивлюся в об’єктив — і бачу тебе. Починаю працювати над статтею — і пишу про тебе. Я навіть не пам’ятаю чітко, як повернувся сюди з Айови. Мій старенький пікап, подолавши чимало миль, якось довіз мене додому. Кілька тижнів тому я був замкнутим у собі й більш-менш задоволеним. Може, не дуже щасливим і трохи самотнім, проте явно задоволеним. Усе змінилося. Сьогодні мені зрозуміло, що довгий час я просто йшов назустріч тобі, а ти — назустріч мені. І хоч до самої зустрічі ми навіть не здогадувалися про існування одне одного, але якась бездумна впевненість, що блаженно озивалася з глибин нашого незнання, звела нас разом. Наче двоє самотніх птахів, що з волі небес перелітають безмежні прерії, ці всі прожиті роки ми рухалися назустріч одне одному.

Дивне місце — дорога. Одного серпневого дня я петляв собі й петляв, а тоді підняв очі — аж тут ти йдеш по траві до моєї автівки. Озираючись у минуле, я розумію, що інакше й бути не могло. Я називаю це високою ймовірністю неймовірного.

Тепер усередині мене живе інша людина. Хоч, мабуть, найкраще я зміг висловити це відчуття в той день, коли ми розсталися. Я сказав тоді, що з нас обох ми створили третю істоту, яка з того часу невідчепно переслідує мене.

Не знаю як, та ми маємо зустрітися знову. Будь-де і будь-коли.

Зателефонуй, коли тобі щось знадобиться чи просто захочеш побачити мене. Я миттю примчу. Повідом, якщо надумаєш приїхати до мене. Я чекатиму на тебе завжди. Якщо треба, то всі витрати, пов’язані з перельотом, я візьму на себе. Наступного тижня я від’їжджаю на південний схід Індії, однак повернуся наприкінці жовтня.

Я кохаю тебе,

Роберт

P. S. Фотоматеріали, зняті в окрузі Медісон, вийшли чудові. Шукай їх у «Нейшенел джіоґрафік» наступного року. Або, коли хочеш, дай мені знати, і я надішлю тобі примірник журналу, в якому їх опублікують.

Франческа Джонсон поставила чарку на широке дубове підвіконня й удивилася в чорно-біле фото вісім на десять, що зафіксувало її саму. Тепер їй уже не завжди вдавалося пригадати, якою вона була з себе тоді, двадцять два роки тому. У тісних вилинялих джинсах, сандаліях і білій майці, з волоссям, що маяло на вранішньому вітрі, вона стояла, схилившись на стовп огорожі.

Зі свого місця біля вікна крізь пелену дощу Франческа бачила той стовп, а стара огорожа досі оточувала пасовище. По смерті Річарда вона здала землю в оренду, проте застерегла, що пасовище чіпати не можна, усе має лишитись, як є, і відтоді воно зовсім спорожніло й обернулося на трав’янисту луку.

На тій фотографії її обличчя тільки починали борознити перші глибокі зморшки. Робертова фотокамера вловила їх. І все ж Франческа подобалася собі. Її волосся було чорним, а тіло — пишним і теплим. Джинси в міру облягали всі пікантні місця. Але найбільшу увагу привертало до себе обличчя. То було обличчя жінки, без тями закоханої в чоловіка, що робив знімок.

Його вона теж чітко бачила у плині спогадів. Щороку вона подумки просіювала крізь свідомість картини з минулого, ретельно пригадуючи все, нічого не проминаючи і прагнучи наново закарбувати в пам’яті кожну деталь — так первісні племена