Читати книгу - "Знак Єдинорога"

Так, ковзаючи і кружляючи, я вчепився в саму тканину Відображення, занурився в нього, змінюючи його структуру, час… можливе ставало ймовірним, ймовірне — реальним. Я відчув непомітні зміни навколо і зрозумів, що Відображення знову існує.

Само собою, вона з'явилася там. Сліпе на одне око чудовисько не могло її побачити. Величезна скеля, що мчала, немовби вантажівка, яка втратила управління.

Звичайно, розплющити звірюку між двома скелями було б куди елегантніше, але у мене не було часу на тонкощі. Я просто розчавив її та залишив битися серед цих гранітних танків.

Але через кілька митей відбулося незрозуміле. Розчавлене, знівечене тіло раптово відірвалося від землі і звиваючись, піднялося в небо. Чудовисько полетіло під ударами вітру, зменшуючись, поки не зникло.

Мій валун повільно, але невпинно, тягнув мене геть. Все навколо пливло. Хлопці з вежі порадилися і вирішили пуститися в погоню. Вони відійшли від підніжжя пагорба і були вже на рівнині. Але це мене не особливо турбувало. Прокочуся на своєму кам'яному жеребці по Відображеннях і залишу їх на багато світів позаду. Це було найлегше: адже застати їх зненацька, безумовно, буде складніше, ніж звірюку. І, врешті-решт, вони були у себе вдома, цілі, неушкоджені і насторожені.

Я зняв окуляри і знову помацав гомілку. На секунду підвівся, вона дуже боліла, але витримувала мою вагу. Я знову ліг і став обдумувати свій план і все, що сталося. Я втратив свій меч і був у паскудній формі. При такому розкладі сил безпечніше і мудріше всього було б забратися звідси, та пошвидше, що я і робив. Я багато дізнався про цей світ, наступного разу у мене буде більше шансів на успіх. Добре…

Небо наді мною стало яскравіше, фарби і відтінки вже не змінювалися, як заманеться. Незабаром за хмарами виникла сяюча пляма. Чудово! Коли хмари розсіються, в небі знову буде сяяти сонце. Мигцем оглянувшись, я з подивом побачив, що мене все ще переслідують. Очевидно, я не дуже уважно розправився з їх двійниками в цьому секторі Відображення. Якщо ти поспішаєш, то ніколи не слід думати, що все передбачив. Отже…

Я зробив ще один стрибок. Валун поступово змінив курс, змінив форму. Його супутники зникли. Він рухався по прямій в напрямку, який повинен був стати заходом. Безсумнівно, це вже був інший світ. Але вони не зникли. Коли я знову озирнувся, вони все ще були позаду. Правда, я трохи відірвався від них, але загін повністю тягнувся за мною.

Ну що ж, трапляється й таке. Або я все ще не заспокоївся після того, що зі мною сталося, і не розрахував, прихопивши їх з собою, або зберіг константу замість того, щоб придушити змінну. Тобто, під час зсуву, підсвідомо зажадав, щоб елемент погоні зберігся. Тоді мене переслідували інші типи, але гналися вони таки за мною.

Я знову потер щиколотку. Сонце стало яскравим, помаранчевим. Північний вітер підняв хмару пилу і піску. Вона з'явилася позаду і банда зникла з виду. Я мчав на захід, де з'явилася лінія гір. Час був у фазі спотворення. Кісточка боліла трошки менше.

Я трохи відпочив. Для валуна мій кінь був ще досить зручним. Нема чого мчати стрімголов, якщо все йде чудово. Я витягся, заклав руки за голову і почав дивитися на гори, які наближалися, думаючи про Бранда і його вежу. Я не сумнівався, що потрапив куди треба. Все було точно таким же, як у картині, яку він мені показав. Я вирішив пройти велику кількість Відображеннь, набрати власне військо, повернутися і всипати їм по перше число. Тоді все буде чудово.

Через деякий час я потягнувся, перевернувся на живіт і подивився назад. Чорт візьми, вони все ще були тут! І навіть трохи наблизилися! Тут я звичайно розлютився. Вистачить тікати, чорт візьми! Самі напросилися, нехай тепер нарікають на себе!

Я піднявся на ноги. Кісточка вже майже не боліла, лише трохи затекла. Піднявши руки, я відшукав потрібні Відображення. І знайшов їх. Скеля повільно по дузі завертала праворуч. Віраж ставав все крутішим. Я описав півколо, і, поступово набираючи швидкість, рушив назустріч переслідувачам. Майнула думка, що непогано було б влаштувати позаду себе гарненьку грозу. Шкода, час не дозволяв.

Солдатів було чоловік 25. Коли я кинувся на них, вони розсудливо розсипалися в різні боки. Не всім це вдалося. Я заклав віраж і знову швиденько розвернувся.

Вид декількох трупів, що піднімаються в повітря, потряс мене. З них капала кров. Два трупи вже ширяли високо наді мною.

Я наздогнав їх було вдруге, але тут виявилось, що кілька стражників встигли на ходу заскочити на скелю. Перший з них уже забрався на вершину, вихопив меч і кинувся на мене. Я перехопив його руку, вихопив меч і скинув його вниз. Ось тут-то я і дізнався про шпори на їх руках. Він встиг полоснути мене.

До цього часу в мене знизу долетіли якісь дивні метальні снаряди. На вершину вибралося ще два типи, і було схоже, що ще кілька стражників не проти проїхатися зі мною.

Що ж, навіть Бенедикту іноді доводилося відступати. По крайній мірі, вцілілі будуть довго пам'ятати мене.

Я залишив у спокої Відображення, витягнув одне колесо із шипами з ребер, інше — з ноги, відсік праву руку одному з ворогів, штовхнув його в живіт, впав на коліна, ухилившись від страшного удару другого, полоснув його по ногах. Він теж полетів униз.

Вгору дерлися ще п'ятеро. Ми знову плавно пливли на захід. Позаду з десяток тих, які залишилися в живих, перебудовувалися на піску. У небі над нами було повно ширяючих трупів, з яких капала кров.

З наступним я впорався легко, піймавши його в той самий момент, коли він перелазив через край. Залишалося четверо.

Але поки я возився з ними, троє з них одночасно з трьох сторін вискочили на вершину. Я кинувся на найближчого і розправився з ним, але в цей час двоє інших навалилися на мене. Я успішно захистився, але в це час на вершину вибрався останній і кинувся їм на допомогу.

Воїни вони були не дуже, але на скелі ставало затісно і навколо мене так і миготіли вістря і клинки. Я безперервно парирував удари і рухався, намагаючись, щоб один з них опинявся на шляху другого і перешкоджав йому. Частково мені це вдалося. Коли я зрозумів, що кращої позиції мені не дочекатися, я кинувся вперед і отримав пару