Читати книгу - "Академія пана Ляпки"

На перший сніданок пан Ляпка з'їдає кілька кольорових скляних кульок і запиває їх зеленою настоянкою. Ця настоянка, каже Матеуш, повертає пана Ляпку до пам'яті, бо під час сну пан Ляпка геть усе забуває. Якось уранці настоянка кінчилася, й пан Ляпка не міг пригадати, ні хто він такий, ні як його звати; він не впізнав ні своєї академії, ні учнів, ба навіть Матеуша називав Трезором, начебто це був не шпак, а пес.

Пан Ляпка ходив як божевільний по академії і волав:

— Добродію Андерсен! Я згубив учорашній день. Ясю! Малгосю! Куд-ку-дак! Я курка! Зараз знесу яйце! Верніть мені мої веснянки!

Якби Матеуш не полетів за море й не позичив у трьох веселих гномиків пляшку зеленої настоянки, пан Ляпка напевне зсунувся б із глузду, а від його славнозвісної академії не лишилось би й сліду.

Після першого сніданку пан Ляпка наліплює на обличчя свої веснянки й починає вдягатися. Варто розповісти про те, який із себе пан Ляпка і в що він одягається.

Пан Ляпка — середній на зріст, але не збагнеш — товстий він чи худий, бо просто тоне в своїй одежі. Він носить широчезні шаровари, які подеколи, надто за вітряної погоди, скидаються на надувну кулю, неймовірно просторий, довгий із стоячим коміром сюртук чи то шоколадного кольору, чи бордо, оксамитну лимонного кольору жилетку із скляними, наче слива, ґудзиками, а замість галстука в нього — оксамитовий бант. Особливо химерні на одежі пана Ляпки кишені, яких годі й полічити. На штанях — шістнадцять кишень, а на жилетці — аж двадцять чотири. Тим часом сюртук має тільки одну кишеню, та й ту ззаду. Призначено її для Матеуша, який має право вмощуватись у ній, як тільки йому заманеться.

Коли пан Ляпка приходить уранці в клас і сідає в своє крісло, з кишені його сюртука раптом лунає:

— Ага, ак! Що означає:

— Увага, шпак!

Пан Ляпка квапливо відкидає полу сюртука й дуже обережно, щоб не придушити Матеуша, опускається в крісло.

Слід сказати, що така обачність не завжди потрібна, бо частенько пан Ляпка, зайшовши до класу, каже:

— Адасю, прибери крісло.

Я виконую розпорядження пана Ляпки, й він там, де щойно стояло крісло, зручненько сідає на повітря.

В кишенях жилетки пана Ляпки лежить сила різних речей, і це викликає подив та заздрість усіх учнів академії. Є там пляшка із зеленою настоянкою, табакерка із запасними веснянками, збільшувальна помпочка, снотворний квас, про який я розповім далі, кольорові скельця, кілька вогників свічок, пілюльки для вирощування волосся, золоті ключики та інші скарби.

Кишені у нього в штанях, як на мене, бездонні. Пан Ляпка може сховати в них, що тільки забажає, а потім забуває, що там і скільки лежить. Матеуш розповідав: перед тим як лягти спати, пан Ляпка вивертає кишені своїх штанів і все, що в них є, складає в сусідній кімнаті; а буває і так, що однієї кімнати замало — доводиться відчиняти і другу, й третю.

Голова в пана Ляпки така, якої немає ні в кого. Зверху на ній пишна чуприна, що міниться всіма барвами райдуги. Внизу густа скуйовджена борода, чорна як смола.

Ніс у пана Ляпки величезний. Він напрочуд рухлиивий і повертається то ліворуч то праворуч, залежно від пори року. На носі сидить срібне пенсне, схоже на маленький велосипед, під носом ростуть довгі жорсткі вуса апельсинового кольору. Очі в пана Ляпки немов два буравчики, і, якби не пенсне, він би всіх просвердлював ними наскрізь.

Пан Ляпка бачить геть усе: і те, що в полі зору, й те, що неприступне звичайному оку — для цього він має певні засоби.

В одному з погребів зберігаються різнобарвні надувні кульки з причепленими до них маленькими кошичками. Тижнів зо два тому я дізнався, нащо вони панові Ляпці.

Сталося це так: коли ми по обіді вставали з-за столу, прибіг із міста Філіп і сповістив, що там, де перетинаються Резедова і Смішна вулиці, поламався трамвай, перегородив дорогу, й ніхто не може його відремонтувати. Пан Ляпка наказав принести з погреба одну надувну кульку, поклав у прив'язаний до неї кошичок своє праве око, й за мить кулька полетіла в місто.

— Збирайтеся, хлопці, в дорогу,— сказав Ляпка.— Зараз я побачу, що скоїлося з трамваєм, і ми помандруєм його рятувати.

І справді, за п'ять хвилин повітряна кулька прилетіла назад і впала панові Ляпці просто до ніг. Пан Ляпка вийняв із кошичка око, прилаштував його на Місце і сказав, усміхаючись:

— Тепер мені все відомо: ліве заднє колесо трамвая не змащене, а в переднє колесо набилося піску. Крім того, над трамваєм перетерся дріт, а у водія спухла печінка. Рушаймо! Анастазі, відчиняй браму! Швиденько! Кроком руш!

Ми вишикувались по четверо і вийшли на вулицю, пан Ляпка — за нами. Він зняв з носа пенсне, приклав до нього збільшувальну помпочку, й пенсне почало рости. Коли воно стало таке, як велосипед, пан Ляпка сів на нього й поїхав попереду, вказуючи нам дорогу.

Незабаром ми дісталися до вулиці Смішної. Впоперек неї стояв порожній трамвай, загальмувавши весь рух. Кілька слюсарів і механіків, сопучи і втираючи піт, тупцювали біля нього.

Побачивши пана Ляпку, всі розступились. Пан Ляпка звелів нам узятися за руки й стати довкола трамвая. Він підійшов до водія, що скорчився від болю, й дав йому ковтнути невеличке блакитне скельце. Потім дістав із своїх бездонних кишень невеличку слухавку, молоточок, пластир, скляну баночку з жовтою маззю і пляшку йоду, обстукав трамвай з усіх боків, ретельно вислухав, далі змастив маззю мотор та кермо, а вісь покропив йодом і по всьому тому, видряпавшись на дах, з'єднав дріт пластирем там, де він перетерся.

Усе це тривало не більше як десять хвилин.

— Ремонт закінчено! — урочисто сказав пан Ляпка.— Можна їхати!

Водій з веселою усмішкою скочив у кабіну, повернув кермо, і трамвай легко покотив рейками. А ми помандрували слідом за ним додому, горланячи «Марш академії пана Ляпки».

За кілька днів по тому я бачив ще раз, як пан Ляпка, кажучи його словами, посилав око на оглядини.

Ми лежали в парку над ставком і записували в зошитах жаб'яче кумкання. Пан Ляпка навчив нас розпізнавати в тім кумканні окремі склади,