Читати книгу - "Тiм Талер, або Проданий смiх"

"Це, мабуть, так i треба в комерцiйних справах", - подумав Тiм i в ту ж мить знову засмiявся, бо джмiль був сiв котовi на вухо, а кiт тiпнув ним i злякано пiдскочив. Товстун-джмiль, сердито гудучи, полетiв геть, а Тiм, висвистуючи, почимчикував додому.

Четвертий аркуш

ПРОДАНИЙ СМIХ

Настала довго сподiвана недiля. Тiм хотiв утекти на iподром ранiше, нiж звичайно. Але, на його бiду, о пiв на третю мачушин погляд випадково впав на календар, i вона раптом згадала, що сьогоднi роковини її весiлля: цього числа й мiсяця вона одружилася з Тiмовим татом. Мачуха пустила кiлька сльозин (плакати їй було як з гори котитись), i враз стало треба зробити тисячу рiзних справ: вiднести квiти на могилку, купити печива, намолоти кави, запросити сусiдку, випрасувати нову сукню, перевдягтися; Тiмовi наказано було почистити всi черевики, а Ервiновi - пiти купити квiти.

Тiм раднiший був би збiгати по квiти та вiднести їх на кладовище: якби поспiшити, то можна б iще й на перегони встигнути вчасно. Але схвильованiй мачусi (а їй хвилюватись було як мед їсти) перечити не випадало, бо вона розхвильовувалась iще дужче й нарештi падала, ридаючи, в крiсло, а тодi вже хоч-не-хоч доводилось її слухатись. Отож Тiм i не пробував вiдмагатись, а слухняно пiшов до пекаря по тiстечка. ("У заднi дверi! Тричi постукай! Скажи, що дуже треба!")

Тiма нiтрохи не спантеличило сердите пекаришине обличчя. ("Не зважай, що вона бурчатиме! I не вертайся без тiстечок! Не вiдступайся, поки стара вiдьма не дасть, що треба!") Вiн до слова переказав пекарисi мачушине замовлення ("Шiсть марципанiв! Та гарних! Свiженьких! Так i скажи!") Та, на жаль, вiд пекарихи почув таку вiдповiдь, до якої мачуха його не пiдготувала. Бо панi Бебер - так звали пекариху - сказала:

- Поки старого боргу не заплатите, не дам нiчого! Так i скажи вдома! Коли купила немає, то нiчого й купувати марципани! Так i скажи! На двадцять шiсть марок печива! Цiкава я знати, хто його у вас жере стiльки! Директорова жiнка з гiдростанцiї й то стiльки не купує! А в директора люблять ласо їсти, ого-го, хлопче!

Тiм хвилинку стояв нiмий iз подиву. Йому, звiсно, вряди-годи перепадав удома кренделик чи пiвтiстечка. Але на двадцять шiсть марок печива... Це ж цiлi гори! Невже мачуха потай вiд нього й Ервiна напихається солодким печивом, як покличе сусiдку на каву? Тiм знав, що вона часто сидить пащекує з сусiдкою на кухнi, поки вони з Ервiном у школi. Чи, може, то Ервiн стiльки набравсь у пекарихи?

- То мiй брат набрав стiльки? - спитав хлопець.

- I вiн теж, - буркнула панi Бебер. - Та найбiльше брала твоя мати, чи то пак мачуха, собi на снiданочок. А ти, мабуть, i не знав про те нiчого, еге?

- Та знав, знав, - похопився Тiм. -Чого там не знав!

Однак насправдi нiчого вiн не знав. Вiн навiть не обурився й не розсердився, йому тiльки сумно стало, що мачуха ласувала потай вiд нього, та ще й у борги залiзла.

- Ось як, - додала панi Бебер. - Нiчого я тобi не дам. Iди додому й перекажи те, що я сказала. Чуєш?

Але Тiм не зрушив з мiсця. ("Не зважай, що вона бурчатиме! I не вертайсь без тiстечок! Не вiдступайся, поки стара вiдьма не дасть, що треба!") Вiн сказав:

- Адже ж сьогоднi роковини татового з мамою весiлля. Чи то пак iз мачухою. Та й... -Тiмовi раптово пригадався iподром, перегони, загадкова комерцiйна справа з картатим паном, i вiн квапливо додав:

- Та й однаково ввечерi я вам, панi Бебер, принесу грошi. Й за тi марципани, що вiзьму зараз, теж заплачу. Ось побачите!

- Ти принесеш грошi?

Панi Бебер завагалась була, але щось у хлопцевому голосi неначе впевнило її, що вiн таки справдi принесе грошi, хоч, може, й не всi зразу.

Про всяк випадок вона спитала:

- А де ж ти їх вiзьмеш?

Тiм скорчив страшне обличчя, немов у розбiйника в ляльковому театрi, й сказав якомога товстiшим голосом:

- Украду, панi Бебер! У директора гiдростанцiї!

Хлопець так добре вдав розбiйника, що панi Бебер засмiялася, полагiднiшала, i, одне слово, Тiм одержав свої шiсть марципанiв, ще й на додачу сьомий задарма.

Мачуха саме стояла на дверях, коли Тiм вернувся з тiстечками. Ще й досi (чи вже знову) розхвильована, вона заторохтiла без ком i крапок:

- Требабуломенiсамiйпiти! Казалащосьтавiдьмапроборг? Принiстiстечкачинi? Чогомовчиш?

Тiм краще вiдкусив би собi язика, нiж переказав свою розмову з панi Бебер. Крiм того, йому вже час було поспiшати на iподром, а з мачухою як заведешся, то не скоро вiдкараскаєшся. Тому вiн тiльки сказав:

- Ще й задарма один марципан дала. Можна менi йти гуляти, ма? (Вiн так нiколи нi разу й не спромiгся сказати на мачуху "мамо".)

Мачуха навдивовижу охоче вiдпустила його i навiть дала один марципан iз собою:

- Навiщо тобi слухати жiночi балачки, воно тобi зовсiм не цiкаве. Йди собi гуляй, тiльки не дуже допiзна.

I Тiм щодуху подавсь до iподрому. Та хоч як вiн поспiшав, а проте встиг дорогою вм'яти марципан, тiльки тричi ляпнувши начинкою, щоправда, один раз на синi святковi штанцi.

Картатий незнайомець уже стояв бiля брами. Хоч першi перегони давно почались, вiн не виявляв анi найменшої нетерплячки чи досади. Навпаки, сьогоднi вiн був сама приязнь та ласкавiсть. Вiдразу потяг Тiма до садочка при кав'ярнi й замовив йому лимонаду та ще один марципан. Самi марципани та й марципани! Цiлу недiлю. А картатий пан iз якнайсерйознiшим обличчям витинав такi жарти, що Тiм аж качався зо смiху.

"А вiн таки непоганий дядько, - думав хлопець. - Тепер я розумiю, чому тато його вподобав".

До того ж незнайомець тепер дививсь на нього лагiдними, привiтними карими очима. Якби Тiм був спостережливiишй, вiн мусив би помiтити, що досi цей пан мав холоднi водяво-блакитнi очi, наче риб'ячi. Але Тiм iще не був дуже спостережливий. То лиш пiзнiше життя навчило його все помiчати.

Нарештi картатий пан заговорив про свою справу.

- Любий мiй Тiме, - сказав вiн, - я дам тобi стiльки грошей, скiльки ти захочеш. Я тiльки не можу викласти їх тобi готiвкою на