Читати книгу - "Спокутий гріх"

— Я не сліпа.

— А що каже Ірина? — поцікавилася Ліда, адже знала, що Черкасова з Макаровою з Полтавщини. Знайомі ледь не з дитинства. Колись саме Черкасова допомогла подрузі влаштуватися у Києві.

— Радіє за дочку, — важко опустилася в м’яке крісло Зоя. — Волошин — завидний жених: власна квартира у новобудові на лівому березі, престижна робота, достаток. Та й сам Антон — красень, що й казати. Емілія не відчуває до нього неприязні. Симпатизує, тепло відноситься. Але ж не кохає! Сліпому треба бути, щоб це не бачити!

— Ти говорила з нею про це? — насторожилася Ліда.

— Пробувала, — зітхнула Зоя. — Все заперечує. Антона любить. Дала згоду на одруження. А те, що не засліплена коханням, то це тому, що їй уже не п’ятнадцять. Розумієш? Досвідчена наша! — боляче скривилася.

— У неї подруги є? Що вони радять? Вона ж точно спілкується з ними на такі теми, — намагалася знайти вихід Шаповалова.

— А що сьогоднішня молодь може порадити? — сердито пробурчала у відповідь керівниця служби. — Якщо дорога машина, житло та ще й гроші…

— Ясно, — зрозуміла натяк Ліда. — Але, якщо Емілія сама вирішила зв’язати свою долю з Антоном, може, не слід втручатися? Скільки пар так одружуються й потім щасливі у шлюбі. Одна справа, коли зовсім нелюб. Інша, коли в душі горить теплий вогник. У такому випадку, лише від чоловіка залежить: грітиме він чи згасне…

Черкасова замислилась. Ліда правду каже. Емілія може й не палає пристрастю, але ніжність до Волошина відчуває, це точно. Зважаючи, що Антон все розуміє й цінує — з них може вийти прекрасна сім’я. Може Зоя й справді даремно переживає?

— Боже, яку жару ви тут розвели, — незадоволено бурчав Тимур Батурін, заходячи в розпечену до дев’яносто п’яти градусів сауну, де вже парилися його друзі Денис Долгаєв та Олег Суворін.

— Медицина тут в більшості, тому бажання меншини до уваги не приймаються, — весело пожартував Олег.

Денис з Олегом працювали в приватному медичному центрі пластичної хірургії. Суворін — хірург, Долгаєв — психолог.

41-однорічний Тимур — юрист. Очолював своє приватне адвокатське бюро. Його клієнтами були бізнесмени й відомі люди. Практикував сімейне право й питання нерухомості. Крім того, мав великий досвід юридичної практики представництва інтересів фізичних та юридичних осіб у судах.

Колись розпочав свою діяльність на посаді юрисконсульта обласного військового комісаріату, куди прибув для проходження військової служби молодим лейтенантом. Та на грошове забезпечення молодого офіцера його сім’я ледь жевріла. А одружився Тимур рано. Йому ледь виповнилося двадцять два, коли народилася донька Діана. Тож ризикнув. Звільнився зі служби й подався у приватний сектор. Представництво солідної столичної компанії в обласному центрі на заході країни, де проживав, запропонувало йому посаду юриста. Там Батурін показав, на що здатен. Не раз відстояв інтереси компанії в судах у, здавалось би, безвихідних ситуаціях.

Такі люди непоміченими не залишаються. Керівництво фірми запропонувало йому роботу в центральному офісі. Так Тимур разом з дружиною Тамарою і донькою Діаною опинилися в Києві, де їх забезпечили житлом.

Спочатку все наче складалося непогано. Нова високооплачувана робота. Тимур відчув, що твердо стоїть на ногах. Та керівництво в компанії помінялося. Нові очільники бізнесу привели своїх спеціалістів. Батурін звільнився. Через непорозуміння з дружиною пішов із сім’ї, залишивши квартиру жінці. Адже вона виховувала його доньку. А то святе. З дитиною він тісно спілкувався. Тому забезпечення родини, як і раніше, було для нього на першому місці.

Про розлучення на папері поки не йшлося. Але щобільше часу минало, то ширша й глибша прірва розросталася між подружжям Батуріних. Тимур віддалявся. А коли в його житті з’явилася двадцятирічна Нора — жінка зрозуміла — вороття до минулого вже не буде. Офіційний розрив стосунків — питання часу.

Щоби знову відчути тверду землю під ногами — Батурін ризикнув і відкрив власне адвокатське бюро. У сфері бізнесу він уже був відомим юристом. Це зіграло йому на руку. Справа пішла.

З Долгаєвим і Суворіним познайомилися на полюванні, куди їх запросив спільний знайомий, клієнт Тимура — бізнесмен Ігор Мостовий. Відтоді «свята трійця», як їх називали знайомі, була нерозлучна. Адже ні Денис, ні Олег ще не були одруженими. Вони з цим ділом не поспішали. Розваги — одне, а втрата дорогоцінної свободи — інше.

— Ох, як добре! — крикнув Олег і з розбігу скочив у холодний басейн. — Клас! — потрусив мокрою головою, винирнувши з-під води.

— Я ще не готовий до таких екзекуцій, — ліниво простерся на шкіряному дивані Тимур.

— Ти якийсь зовсім млявий сьогодні, — помітив Денис. — На підбадьорся, — простягнув трішки коньячку.

— Та ну, — скривився Тимур. — Не хочу. Ще за кермо.

— Тут зовсім крапел…

— Не хочу, — твердо повторив Батурін.

— Що не так? — нарешті приєднався до товаришів Олег.

Освіжене водою тіло віддавало приємним холодком.

— Що? Молода красуня не задовольняє? — сміючись кинув Тимурові.

— Між нами майже двадцять років, — багатозначно усміхнувся у відповідь Тимур. — Скоро я її не задовольнятиму.

— Не прибідняйся, — весело нахмурив брови Олег. — Твої можливості й резерви нам відомі, — підмигнув Денисові.

— До речі, — підтримав розмову Долгаєв. — Ви з Норою вже два роки зустрічаєтеся, але разом не живете. Ти досі формально одружений. Що думаєш?

— Думаю багато, — підвівся Тимур. — Тільки руки не доходять щось робити. Треба починати процес розлучення з Тамарою. Нору… — задумався, — також відпускати треба.

— Відпускати?! — від несподіванки, аж скрикнув Олег. — Впевнений — дівчина очікує, коли покличеш її заміж. Як відпускати?

— Вона занадто юна, — зітхнув Тимур. — Ми зустрілися у дві тисячі дев’ятому, коли мені було тридцять дев’ять, на порозі сорокарічний ювілей, а їй ледь стукнуло двадцять. Думав — дівчинка на кілька ночей, не більше. Але чарівна леді вразила своїм світлим розумом, красою і молодістю. Ми говорили про речі, над якими я, досвідчений чоловік, раніше навіть не замислювався. З нею так легко. Наче тягар з душі знімаю. Аж не