Читати книгу - "Чорна Індія"

А однак запотребування вугілля для промислу так росте, що оті величезні багатства зникнуть. Не мине й третє тисячоліття по Христі, як гірняки вичистять до нащадку в Европі склади того – так сказати б – образового сонячного тепла перших епох, яке там зберігалося мільйони літ.

Саме в той час, до якого відноситься наше оповідання, один із важніших покладів Шотландії був вичерпаний наслідком надто скорої експлуатації. Там, між Единбургом й Глазговом, находилася копальня Аберфайль, де інженер Джемс Стар так довго проводив роботами.

Вже десять років, як ота копальня була покинута. Нових покладів в ній не знайдено, хоч шукали за ними доволі глибоко, і Джемс Стар поїхав певний цього, що ціла копальня вичерпана до дна. В таких обставинах є зрозумілою річчю, що відкриття нових покладів було б небуденним явищем. Натякала вістка Симона Форда на щось подібного? Джемс Стар без упину задавав собі таке питання й надіявся притакуючої відповіді. Кликали його завоювати ще шмат тієї багатої Чорної Індії? Бажав у це вірити.

Друге письмо на хвилину збентежило його, та тепер він й не думав про нього. До того, син бувшого наставника має тут його дожидати. Значиться – анонімне письмо не мало ніякого значення!

Коли інженер вийшов з вагона, молодий чоловік, здіймаючи з голови капелюх, підійшов до нього.

– Ти Гаррі Форд? – спитав Джемс Стар без ніякого вступу.

– Так, містере Стар.

– Я і не пізнав тебе! За десять років став ти зовсім дорослим мужчиною.

– А я пізнав вас, – відповів молодий гірняк, тримаючи капелюх в руках. – Ви не змінилися, пане Стар! Ви такі самі, як і були тоді, коли на прощання поцілували мене на шахті Дошар! Такі речі не забуваються!

– Накрий же голову, Гаррі, – сказав інженер, – дощ ллє, мов з відра, а ввічливість не повинна бути причиною нежитю!

– Хочете переждати, може, де-небудь, пане Стар? – спитав Гаррі Форд.

– Ні, Гаррі, ціле небо вкрите хмарами, дощ ллятиме цілий день, а я спішуся. Ходімо!

– Як думаєте, – відповів молодий гірняк.

– А як там батько, здоров?

– Здоров зовсім, пане Стар.

– А мати?...

– І мати рівно ж.

– Це твій батько писав до мене, закликаючи мене на шахту Ярова?

– Ні, це я.

– А Симон Форд вислав друге письмо, зміняючи зміст першого? – кинув негайно інженер.

– Ні, пане Стар, – відповів Гаррі.

– Гарно, – сказав Джемс Стар, не розпитуючи більше про анонімне письмо. – А міг би ти мені сказати, чого хоче від мене твій батько? – спитав він відтак по хвилині мовчанки.

– Пане Стар, батько сам хоче вам це сказати.

– А ти знаєш, про що йде діло?

– Знаю.

– Гарно, я вже нічого більше не розпитуватиму в тебе, Гаррі. Ходімо, мені хочеться скорше поговорити з Симоном. Так, а де це він живе?

– В копальні.

– Як то? В шахті Дошар?

– Так, пане Стар.

– Так ви не кидали копальні через цілий той час?

– Ні на один день, пане Стар. Ви знаєте батька: він тут родився, тут і померти хоче.

– Я розумію, Гаррі, розумію... Його рідна шахта, він не бажав її кинути. І добре вам там?

– Так, пане Стар, – відповів молодий гірняк. – Не багато нам треба, а жаль кидати старе гніздо.

– Гаразд, Гаррі! Отже, йдемо!

І Джемс Стар, балакаючи з молодим гірняком, пішов вулицями Каллендера.

За десять хвилин минули вони місто.

Гаррі Форд був молодою, двадцятип’ятилітньою людиною, добре збудованою. Дещо серйозне лице й задумливий вигляд уже з дитячих літ вирізняли його з-поміж ровесників на копальні. Правильні риси лиця, смирні, темні очі, русяве волосся й симпатичний вигляд творили з того типічного «Lowlander»-а, цебто шотландця з долів. Змалку привчений до копальняних робіт – був він здоровим і справним робітником, при тім доброї й чесної вдачі. Під проводом батька, кермований особистим зацікавленням до праці, він працював, трудився і вже в