Читати книгу - "Автограф для слідчого"

— Сто грамів коньяку для таких типів нічого не значать.

— Операцію продумано детально і здійснено кваліфіковано, — заперечив Козюренко. — Маємо справу з розумним бандитом, він урахував навіть і те, що машину просто випадково може зупинити автоінспектор — тоді через сто грамів усе провалюється. Отже, поки вважатимемо, що їх було двоє. «Рафик» зупинився біля ресторану «Зозуля», п’яний Галата із своїми супутниками вийшов із машини, вони спустилися до туалету, поруч же такі хащі, що й сам чорт нікого не знайде. Два сильних удари по голові — Галата впав, а злочинці, витягнувши документи, кинули його в кущі, а самі накивали п’ятами.

— Розрахунок простий, — згодився Шульга, — якщо труп знайдуть навіть одразу, мине досить часу, поки без документів встановлять особу вбитого, а вони встигнуть переклеїти фото і одержати норкові шкурки.

— Свідчення комірника Криха й шофера Засенка ідентичні, — вів далі Козюренко. — Той же чоловік у сірому костюмі приблизно через дві години після вбивства Галати приїхав на товарну станцію по шкурки. Він і шофер — чоловік років за двадцять у джинсах, картатій сорочці і, найголовніше, як охарактеризував його Крих?

— Пуголовок.

— Отже, з великою головою…

— Не так уже й багато, — сказав Шульга. — Я вже дізнався: таких курток, яка була на шофері, сірих з чорним коміром, завезено в місто тисячі… А другий — блондин у сірому костюмі… Сьогодні — в сірому, завтра — в брунатному. А блондинів у місті…

— Хоч греблю гати, — згодився Козюренко. — Але ж, можливо, має поранення в ногу та й ніготь указівного пальця правиці чорний і неправильної форми.

— Я дам завдання подивитися в картотеці. Можливо, надибаємо когось із такими прикметами.

— І «рафик», — мовив полковник. — Треба перебрати всі «рафики» захисного кольору. Доручіть це автоінспекції. Врахуйте, злочинці не мали багато часу для організації транспорту. Мабуть, лише три години, від десятої до тринадцятої, коли автомобіль уже стояв біля швейного об’єднання. Можливо, заздалегідь домовились з кимось, та мусили ж знати, що ми все одно докопаємось до того «рафика». Гадаю, крадіжка автомобіля.

— Ризиковано, — заперечив Шульга. — Без транспорту вони як без рук, мали ж у своєму розпорядженні лише дві—три години, а якщо б нічого не підвернулося?..

Козюренко махнув рукою.

— Розробляючи заздалегідь подібні операції, злочинці передбачають кілька варіантів викрадення транспорту. Один з них і спрацьовує. Або не купують машину через підставних осіб на годину чи дві. За великі гроші, звичайно. З розрахунком, що міліції ніколи не розплутати такий вузлик.

Шульга викликав автоінспекцію, а Козюренко розгладив на столі клаптик списаного паперу — прізвища працівників швейної фабрики. Думав: невже хтось із них зв’язаний із злочинцями?

Майор поклав трубку, й Козюренко наказав:

— Завтра вранці розмовлятимемо з ними. — Постукав нігтем по папірцеві. — З працівниками об’єднання. А потім слід розпитати дружину Галати. З незнайомцем Галата навряд чи пішов би пити коньяк до шашличної. Отже, коло знайомств Галати. На це, Якове Павловичу, зверніть увагу і під час завтрашніх бесід.

Помічник завідуючого відділом постачання Вахнічев відповідав неквапливо. Це сподобалося Козюренкові: видно, людина знає ціну й собі, й своїм словам, а розмова із слідчим — не просто формальність, в разі чого відповідатимеш по закону.

Вахнічев сидів у зручній позі, поклавши ногу на ногу, він відмовився від сигарети, запропонованої Козюренком, і курив свою, наче підкреслюючи особисту незалежність.

— Так, це я наказав Галаті їхати на станцію по норкові шкурки, — відповів на Козюренкове запитання, не вагаючись і спокійно. — Міг би, звичайно, й не посилати його.

— Вам ніхто не наказував посилати саме Галату? Чи, може, просив?

— Хто ж міг наказати? Тільки Глуховський, ну — Корж. Але вони рідко втручаються в мої справи — кожен робить своє. Ніхто не просив за Галату. Та й для чого просити? — розвів руками. — Це було б підозріло, адже щодня маємо справу з матеріальними цінностями, і я б у такому разі ніколи не послав Галату.

— А сам Галата? Не просився чи, може, натякнув якось?

— Ні. Він взагалі був людиною мовчазною і випиратися наперед не любив.

— Зауважень до його роботи не було?

— Робив усе, що треба, навіщо ж зауважувати? Правда… — Вахнічев осікся.

— Що ви хотіли сказати?

— Пусте. Колись почув — трохи тхнуло від нього…

— Спиртним?

— Але ж не п’яний. Я зауважив йому, і Галата пояснив: випив кухоль пива. У літню спеку хіба це злочин — кухоль пива? Та я й сам іноді…

— Якщо тільки пиво… — невпевнено погодився Козюренко.

— Засенко розповідав, що Галата пив коньяк у шашличній, і я тепер думаю…

«Базікало цей Засенко, — з неприязню подумав Козюренко. — Встиг уже всім розплескати…»

— Отож, Гнате Юрійовичу, може, пиво, а може, й щось міцніше.

— Якщо вже зайшла про це мова, — почав Вахнічев, — то мушу повідомити, що колись бачив Галату напідпитку. Після роботи, і не моя це, мабуть, справа…

— Для нас нема дрібниць, — заперечив Козюренко, — і мені хотілося б, щоб ви збагнули це.

— Звичайно, — погодився Вахнічев, — я й кажу, що два тижні тому бачив Галату «під мухою».

— Де й коли? Напідпитку чи добряче?..

— Як сказати? У кожного по-своєму. Один вип’є чарку, а галасу наробить на літр. Та й з Галатою я не пив… Одне слово, тримався… Побачив мене, запропонував розпити пляшку. Я іноді не від того, однак бачу — з ним уже не можна. Дійшли разом до тролейбуса, посадив його — їдь, мовляв, чоловіче, додому.

— Середній ступінь сп’яніння, — визначив Козюренко. — Коли людина ще знає, яким транспортом і куди треба їхати.

— Мабуть, так, — потвердив Вахнічев.

— Він був сам чи з кимось?

— Сам.

— І пив сам?