Читати книгу - "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця"

Сергій, потім качечка Крячечка, потім Залізний Роб.

Один лише Лесик розгублено стояв, не знаючи, що йому робити. Він згадав, як одірвав Филимонові вухо, і йому на хвилинку стало ніяково.

— А ти чого? — обернувся до нього слон Филимон. — Ану лізь швидше! Теж іще! Просити треба!

І, не чекаючи далі, схопив його хоботом і спритно посадив собі на спину. Тоді відштовхнувся ногою і поїхав.

Слон Филимон раз у раз одштовхувався задньою ногою від землі і їхав на своїй підставці, як на самокаті. Тільки курява здіймалась.

І хоча навколо пролягала Велика Жовта Пустеля, настрій у мандрівників був бадьорий. А Вовчик-братик і Лисичка-сестричка навіть пісню заспівали:

В нас компанія чудова — Іграшкова, ще й казкова! Всі відважні, всі хоробрі, Мужні, щирі, дружні, добрі. Всі герої хоч куди! Хоч на подвиг нас веди! Якщо стане Вам погано — Кличте нас, І всі ми враз Виручати підем вас. Отакі ж бо ми, такі, І веселі, і меткі!

Їхали вони, їхали, і от нарешті переїхали Велику Жовту Пустелю. І під’їхали до густого темного лісу. То був Ліс-Лісище.

Зупинився слон Филимон на узліссі і сказав:

— Злазьте, хлопці! Через ліс я на своїй підставці з колесами не проїду. Густо дуже. Далі доведеться вам пішки йти. А я вас тут почекаю.

— Ну що ж, твоя правда, — сказав Залізний Роб.

— Спасибі тобі, Филимосю, бувай здоровий! — сказали Вовчик-братик і Лисичка-сестричка.

— Н-не н-нудьгуй т-тут б-без н-нас, — сказав заєць Сергій

— Кря-кря-кря! — сказала качечка Крячечка.

— Постараюсь, — зітхнув слон Филимон.

Всі потиснули йому хобот і пішли в ліс.

Ліс був густий і темний. Ні стежок в ньому не було, ні доріг.

Вони одразу згубили один одного з очей, розбрелися й заблудилися.

Почали перегукуватися.

Ледве зібралися докупи.

Зробили перекличку. Качечки Крячечки не долічилися. Пропала качечка Крячечка. Заблудилася.

Гукали-гукали.

Не відгукується качечка Крячечка.

Що робити?

— Вона ж така побита, така слабенька, — зітхнув Залізний Роб (в якого було добре і чуйне серце). — Не можна залишати її в лісі. Сама вона пропаде. І затримуватися дуже не можна. Лялька Галька ж там у Вередазмії-Капризазмії страждає…

— В-ви йдіть, — сказав заєць Сергій. — А-а я з-залишусь. Я п-прудконогий. В-весь л-ліс оббіжу, а-а з-знайду її.

— Ну гаразд, — погодилися всі. — Бувай здоровий. Щасти тобі!

Щоб не губитися більше, взялися вони один за одного і пішли далі.

А заєць Сергій пострибав шукати качечку Крячечку.

Ішли вони, йшли. Йшли вони, йшли. І нарешті вийшли з Лісу-Лісища. Бачать — перед ними Яр-Крутояр. Глибочезний — дна не видно.

— Значить, так, — сказала Лисичка-сестричка. — Я беру в зуби мотузку, перестрибую через Яр-Крутояр, закріплюю на тому боці мотузку, і тоді ви всі перелазите по мотузці.

— Гаразд, — сказав Вовчик-братик. — Все правильно. Тільки мотузку в зуби беру я і перестрибую через Яр-Крутояр я.

— Ні, не сперечайся, — сказала Лисичка-сестричка. — Я придумала, я й перестрибую. До того ж, як я не дострибну і загуркочу в Яр-Крутояр, ти полізеш мене витягати. Бо ти дужчий. А я тебе не витягну.

— Ну що ж, може, й правда, — погодився Вовчик-братик.

Лисичка-сестричка взяла в зуби мотузку, розбіглася добряче, я-ак стрибне…

Шургиць!

Гур-гуррр!..

Трошечки-трошечки не дострибнула Лисичка-сестричка. Загуркотіла у Яр-Крутояр. Вирвалася в неї з зубів мотузка — і зникла у проваллі Лисичка-сестричка.

— Агов! — перехилившися, загукав у провалля Вовчик-братик. — Агов! Лисичко! Ти жива? Агов! Сестричко!

Довго не було ніякої відповіді.

Нарешті з глибини Яру-Крутояру долинув ледь чутний голос:

— Жива! Тільки ноги, здається, пошкодила. Кидайте мене, хлопці. Добирайтеся самі. Не баріться. Прощавайте!

— Ех! Ну що вона таке говорить! — досадливо махнув лапою Вовчик-братик. — Хіба я кину друга в біді!.. От що! Ви якось самі переправляйтеся через Яр-Крутояр. Щоб часу не гаять. А я полізу витягати її.

І Вовчик-братик поліз у Яр-Крутояр.

Задумався Залізний Роб.

І раптом каже:

— А знаєш що — давай мене розгвинтимо (я ж із «Конструктора» зроблений), змайструємо місток, перекинемо його через Яр-Крутояр, ти перейдеш, витягнеш мене і знову згвинтиш. От! Як я раніше до цього не додумався! Не довелося б бідній Лисичці-сестричці провалюватися, а бідному Вовчику-братику за нею лізти.

І Залізний Роб, не довго думаючи, почав одгвинчувати свої ноги. Лесикові не лишалося нічого іншого, як допомагати йому.

Потім Лесик змайстрував сякий-такий місток, перекинув його через Яр-Крутояр, перейшов на той бік, витяг місток, розгвинтив, знову згвинтив Залізного Роба. І пішли вони далі.

Ішли-йшли і підійшли до Болота-Болотища. Ледь ступив Залізний Роб — і одразу назад.

— Ні,— каже, — я через це болото не перейду. Я ж залізний, важкий. Затягне мене одразу. Доведеться тобі самому через болото переходити.

Дуже хотілося Лесикові за звичкою одразу сказати: «Не хочу!.. Не буду!.. Не піду!..» — але тут згадав він, як усі інші поводилися: слон Филимон на собі всіх через Велику Жовту Пустелю віз, заєць Сергій самовіддано лишився у темному страшному лісі качечку Крячечку шукати,