Читати книгу - "Як козам роги виправляють, Федькович Юрій"

Дружба убігає.

Дружба. Це би і на комедії ніхто не доказав, що там у церкві заводилось! З роден роду ніхто такого ні чув, ні видів! Звінчали - як уже там звінчали, а по шлюбі каже благочинний, на своє лихо, до Василя: «Ну, поцілуйтесь!» Господи! Як ухопить книгу, що там на пристільці стояла, як уцідить благочинного по голові - аж у церкві загуло, неначе в бубон! Було нашому благочинному цілування! А він як заверещить, неначе божевільний: «Що? - каже,- то ти, старче загублений, маєш мене вчити, коли я маю з мойов Катрусечков цілуватись?» А на це як ухопить свічку - та благочинному до бороди! Тілько щастя мають, що у вівтар утекли, а то би були з бороди хіба мило варили! Але по тому що аж було?.. Як вибіжить надвір, як вихопиться на коня, а молоду оперед себе - та в заводи до Дорошівців як чкурне!.. Що там бояри не прося, не моля, не кланяються! «Таже хоть на годиночку ласкаві будьте до тестів!» Але де ж там! «Я,- каже,- не для тестів женився, але для себе, а вам від мене засі, коли ще не хочете удесятеро тілько гарапників облизати, як облизали!» Чкурнув, як вітер, а та Катря сердешна нічо не каже, лиш трясеться, як та трепета в лісі, і в вічі єму глянуть не сміє!.. Да прошу гостей любих на дари вийти, бо вже їдуть молоді!

Усі виходя.

Світлиця, гола та обдерта, у Недобрюковій хаті; окрім стола, накритого з усілякими стравами, анічогісінько нема. Кілька нібито боярів чи дружбів, обідраних та шанталавих, уходя.

Оден дружба. Тут нам казав себе ждати, тут і ждім та лиш дивімся, що то з цего буде. Таких весіль хіба лиш у божевільних шпиталі або у Львові на театрі відгравають, а не у розумних людей на Буковині, та ще й у таких заможних газдів, як оці! Єй-богу, шкода, що немає якого писаря, аби оці всі чудасії начисто списав та у яку-небудь газету подав, на утіху всім добрим людям письменним... Їдуть! Єй-богу, їдуть! Тепер уперше оближемо, хлопці, гарапників! Да коби лиш багацько, бо то за кождого обіцяв нам по червоному, а червоні сегодня не валяються, треба їх закрірвати - хоть би і гарапниками. Тисніться лиш, хлопці, докупи, може би, так не боліло. Да що: за волю Василеву не жаль і в огонь скочити, не то що гарапників лизнути, бо то побратим - пошукати! Коби лиш не оце преанахтемське весілля, чорт матері єго з рогами! Докупи, хлопці!

Василь пхає Катрю оперед себе і входить.

Василь. Наперед, рибочко! Сміливо, голубочко! Тут твоя світлиця, тут красуватимешся, неначе та повна рожа в городі! Сідай, лебідочко, бо я ще маю з оцими паничиками поговорити. А ви же де були, преанахтемські чортової матері сини, біс батькам вашим у животи,- сідай-бо, серденько, сідай, утінко! - що не вийшли против нас та нас не звеличали та не привітали, як закон велить? Та-бо сідай, зазулько! За теє ж вам оце! та оце! та... (Б’є на тлум.)

Усі утікають.

А ви дрантогузи! Ви лихолатники! Ви дідоводи! Ви - песього батька сини! Я вас буду вчити, як моїх приказів слухати!.. Сідай же бо, душко, коли тобі кажу!

Катря сідає на землю.

Гопадрали ви! Я вас учитиму!.. Може би, ти що вечеряла, синьогорличко моя? Осьде... Ох мені лишенько! А оце що мама таке наварила? Грицю!

Гриць убігає; він мече всі миски з стола у вікна, у котрих і одної шибки немає.

Що мама оце наварила та напекла за керинню, що ми би від неї і до доби вигибли? Хіба мама не знає, що і моя Катрусечка палкої крові та що нам не можна їсти ні м’яса, ні з набілу, ні з хліба нічо, хіба лиш одну натинку та чирок - а то такий ріденький, аби від одної порошиночки муки до другої була миля? Запитай-ко ти в мами, чи она вже забула то кулаччя та ті гарапники, що я учора їй надавав? Окрім голенького бурякового борщику, і то несоленого, аби мені до на весну нічо не варилось... а аж від весни відтак можна подеколи - да то лиш подеколи - натинки несоленої потрішки! Чуєш? Руш!

Гриць іде.

А тепер спатоньки підем, моя сизокрилая, бо завтра рано - до тестя на пропій. Там-то вже набудемось та нагуляємось доволі, та вже доволі! А я собі аж три гарапники гадаю з собов взяти! Лиш не їсти мені там, душко, нічого в світочку, що би могло тобі на кров зашкодити! Ти вже чула, що? Най собі другі напихаються та нажльогуються, а ми собі будемо лиш чистенької та холодненької водички. А тепер підемо спати, моя перепілочко. (Тягне Катрю з землі і кочує штовханцями оперед себе.)

Гриць уходить по хвилі.

Гриць. Як він її тусанами та голодом на́смерть не заморить, то най мене зве, як хто хоче! А що вже їй гарно постелив, то аж мені самому за нев банно! На борону - стара дірява веріточка, у зголови - кулак: спи, голубко, коли тобі, голодній, хочесь! Та коби хоть давав спати! А то в одно їй торанить про гарячу кров та про якийсь там палкий потрюх, чи що, та в одно ї наказує, аби нічого не їла, бо і те, і те, і те могло би ї зашкодити,- одним словом: усе би ї могло зашкодити, лиш хіба одна вода ні. І то каже, що ме ще іти до Садигури до дохтора та питатиметься, кілько води на днину можна пити, аби кров не бурити. А вна, сердешна, ні пари з