Читати книгу - "Приказки, Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хлопа ошукати…
Та й говорить до Івана:
«Знаєш, що, Іване?
Годилося б попоїсти!..»
«То що ж? Їжмо, пане!..»
«Але знаєш, що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до мої!»
«Добре, пане!» - Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зеленії
Постелив свитину…
Попоїли таки добре;
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панові оце б торбу
Треба починати.
Але пан собі ні слова…
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:
«Що би ти робив, Іване,-
Пан зачав питати,-
Якби тобі довелося
Таке поле мати?..»
«А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би
Та ходив [би] до Адесу,
Сіль і гроші мав би…»
«А що я - не так зробив би, -
Пан почав казати.-
Я б казав би на сім полі
Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…
Отогді приходь, Іване,
В мене балувати!..»
«Ет, спасибі, - Іван каже, -
Лучче будем спати!..»
Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти…
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
Як сам присотався…
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки -
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудився пан раненько.
Пропаща година!
Хоче їсти, сіромаха,
Та пуста торбина…
Розбуджує він Івана
Та й його питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:
«А що ж, пане, таж ви вчера
Місто будували:
Тут стояло дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони ж то вашу торбу,
Певне, стеребили?»
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
«Вставай, - каже, - вже, Іване!
Підем мандрувати…»
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж насилу перед вечір
До села прибились.
Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає гуска…
Іван гуску - та в торбину -
Є вже і закуска!..
Бракувало тілько хати
Переночувати…
Але вони завернули
До пустої хати…
Прийшли собі, відпочили,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годиться,
У піч посадили…
Аж пан знову замишляє
Хлопа ошукати…
Та й говорить: «Що ж, Іване!
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас присниться
Кращая закуска,
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!…»
«Та як спати, то і спати
Нічого діяти!»
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати…
Серед-ночі захропів пан,
Іван пробудився,
Із’їв собі цілу гуску
Та й знов положився.
Рано будить пан Івана
Та давай казати,
Як то бог його до себе
Просив балувати,
Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всі святії
Їсти припрошали…
«Ані слова! - Іван каже.-
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та й сів собі коло печі
Та й стеребив гуску!..»
«Чи ж то правда? - пан питає,
Всю із’їв, Іване?»
«Та аби я так здоров був,
Як всю із’їв, пане!..»
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвався:
Хтів когось пан ошукати
Та й сам ошукався!..»
ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ
«Jak wy, chlopie, tego popa
Calujecie w reke?
Ja bym jego nie calowal,
Zeb brali na meke,
Juz bym wolal psa calowac!» [1]
Мужик злиться, злиться:
«Та так,- каже,- ясний пане,
Що кому годиться!»
ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!
Обсунулась стара гребля,
Місток похилився,
Спала річка невеличка,
Млинок завалився.
На камінні кілька хлопців
Черепками грає,
Аж ступою через греблю
Панок проїжджає.
«Помагайбіг,- каже,- хлопці!»
«Помагайбіг, пане!»
«А що, у вас млинок меле?»
«Таже меле, пане!»
«А говна змолоти можна!»
«Перекусіть, пане!
Як сухеє воно тілько,
То змелеться, пане!»
ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ
Лежить дідич на постелі,
Як барило, грубий…
Його локай сухощавий
Заснув коло груби…
Заснув локай коло груби,
Води не напився…
Як захтілось йому пити -
Бідний пробудився…
«Ой питоньки,ой питоньки» -
Зачав промовляти,
Та лінується псяюха
За водою встати…
Аж тут дідич із постелі:
«Роdaj wody, Janie» [2]
Локай раптом ісхватився
«Зараз, - каже, - пане!..»
Дає пану води склянку:
«Проше, ясний пане!..»
«То dlа сіеbіе! [3] - пан говорить,-
Napij sie galganie»! [4]
ПІП НА ПУЩІ
Начитався піп удовий,
Як святії жили,
Як то вони по пустинях
Господа молили…
Та й задумав і сам, грішний,
З світом попрощатись,
Зайти куди межі пущі
Та й собі спасатись.
І зібрав усю громаду,
З нею розпростився;
Взяв з собою молитовник,
В пущу віддалився…
Але де йому до пущі!
Привик до ковбаски,
До чарочки горілочки,
До борщу та кашки…
Привик собі як часами
То й дечого вжити…
Та де йому серед пущі
Корінцями жити!
Пробув в пущі одні сутки;
Ба щось не прядеться…
Пробув другі піп удовий -
Ба вже й нитка рветься…
Взяв добродій молитовник,
Назад повертає.
«А що ж то ви не на пущі?» -
Громада питає.
«Не питайте, добрі люди! -
Став піп говорити. -
Не з такими животами
Серед пущі жити!..»
СПОВІДЬ
Хто не знає, що попи все
Звикли на дурницю!
Сповідав раз їден попик
Грішну молодицю…
Молодиця молодая,
Тлуста, уродлива;
Груди білі - як збанята;
Сама чорнобрива.
Піп накрив ї патрахілем,
Ніби сповідає,
А сам мало не прилипне,
Її промовляє:
«Чи не можна, молодичко,
В тебе поживитись?
Буду за тя господеві
День і ніч молитись.
Я ще здавна тебе люблю!..» -
Піп її туркоче…
Молодиця й собі каже:
«А я вас, панотче!»
Дзвонять дзвони на «Достойно»,
Дзвонять - і по всьому.
Йде чорнява молодиця
Із церкви додому.
Тілько двері відхилила -
Чоловік озвався:
«Чого тебе на сповіді
Батюшка питався?»
«Ет! Чого він не питався!
Чи все спам’ятаю?..
Хотів муки на проскури,
Питав, чи не маю».
«Ні, псяюхо!.. Не до шмиги!
Не муки він хоче!
Чув я добре, як казала-сь:
«А я вас, панотче!»
Стережися, коли хочеш!..
А то як почую,
То й тобі муки намелю,
Й йому напетлюю!»
17 апреля
СХОВАЛАСЬ
По ордані, [5] як звичайне
У людей буває,
Ходить батюшка з кропилом
Хати окропляє.
І, звичайне, як батюшка, -
Чого ж тут
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.
