Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Пролунав черговий дзвіночок, і я помічаю у дверях симпатичну дівчину, поруч з якою йде її партнер і на ходу розв'язує свої справи.

Ми не чекаємо завершення дзвінка її кавалера, і я відразу відправляю дівчину в примірочну подаючи їй декілька комплектів із нової колекції..

-Ну як тобі?- дівчина починає крутитися перед своїм хлопцем у ніжно- спокусливому червоному мережеві..

-Супер- сухо відповідає хлопець, і продовжує тупитися у свій телефон..

-А це?- продовжує зводити дівчина..

-Ась на тобі все сидить чудесно, якщо це все то поспішимо, а то в мене ще робота..

Через деяку мить вона з чоловіком підходить до каси щоб розрахуватися.

-Будете карточкою чи готівкою?- випалюю давно завчену репліку.

-Карточкою- лунає гарний чоловічий голос від якого все в середині перевертається шкереберть, я повільно підвожу погляд і натикаюся на холодні карі вогники, що з стриманістю розглядають мене..

Це ж мій Андрій, точніше вже давно не мій, і за весь цей час я заборонила собі думати про нього.

Стерла все зі своєї пам'яті, і навіть за ці чотири роки ні разу не шукала інформації про нього, щоби не ятрити своє зранене серце..

Я вдивляюся в таке знайоме обличчя, і водночас чуже.Майже нічого не лишилося від того хлопця що так без пам'яті кохала.Від нього віє холодом і байдужістю, хоча цього варто було очікувати.

-Можна швидше ми поспішаємо- роздратовано вимовляє цілуючи свою партнерку в щоку і міцно тримаючи за талію..

-Так звісно, дякуємо за покупку, приходьте ще..

Випалюю стримано, щоб не видати того розчарування що струменем вдаряє по голові.

Він зробив вигляд, що мене не знає..Я всього очікувала але не такого..

Боже невже таке можливе?