Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Діти вже вклалися спати. Але до мене сон все не йшов. Мабуть, я надто схвилювалася сьогодні,  зустрінувши привида з  минулого.

Замісивши тісто,  я сіла біля вікна і поринула у спогади.

Я дуже добре запам'ятала своє П'ятнадцятиріччя.

На честь цієї важливої ​​для моєї родини події батько влаштував велике свято. Було багато їжі, напоїв та, зрозуміло гостей. Не приїхати на урочистий прийом на честь іменин єдиної дочки глави одного з п'яти найвпливовіших Родів світу – Тамарі з роду Голттенів – не міг дозволити собі ніхто. Та й раптом пощастить поріднитися із впливовим кланом.

Замок був сповнений гостей. З подивом я побачила навіть декількох  демонів, що зверхньо вдивлялися в своїх дещо зляканих співрозмовників. Відьмаки, обвішані ритуальними амулетами відчували себе в нашому замку неначе вдома. Світлі ельфи, темні… Кого тут тільки не було. От тільки відьом не вистачало на моєму святі. Це мене не дивувало. Бо мій батько з  тільки йому відомих  причин ненавидів цих  представниць нашого світу.

От тільки все ще затримувалися верховні темні ельфи могутньої п'ятірки з їхніми синами. Мій батько покладав особливі надії  на їх прибуття. Він  чомусь був впевнений,  що хтось з  цих могутніх воїнів виявиться моїм обраним долею.

Вже прибули емісари з подарунками від цих родів – Сільфідів, Аддів, Мурлів та Бесснів. Саме вони й сповістили, що верховні затримуються - щось там трапилося у темному світі, що вимагало обов'язкової їхньої присутності. А мій батько – могутній Голтен – цього разу не приєднався до них.  

Причиною  того були мої іменини. І цей факт неймовірно дратував його. А ще мої тітоньки - сестри батька - єхидненько так перешіптувалися і додавали масла у вогонь: мовляв, "великого" Голтена з п'ятірочки скоро попросять. То гонорова молода нова дружина, то проблеми з дочкою – хіба буде через його спідниці час на темні справи?

До речі про спідниці... Цього дня на мені була шикарна сукня якогось ніжно-переливного кольору. То воно було блакитне, то сплескувався на ній ніжний рожевий, то спалахував яскравий персиковий колір. Воно було м'яким, наче пір’їнка, ніжно й гарно обіймало  струнку фігурку.

Мені дуже подобалося моє вбрання і зовсім не хвилювала відсутність верховних демонів. Хоча, якби вони вчасно вшанували тоді нас своєю присутністю, моє життя і життя моєї родини, можливо, склалося б зовсім інакше.

Мені було всього п'ятнадцять, і я була дуже далека від мрій про нову сім'ю. Мені хотілося танцювати. Але численна рідня оточувала мене непереборним кільцем, захищаючи від тих,  хто прагнув наблизитись до мене. Сподіваючись, що саме їх доля зв’яже зі мною нитками обраності.   Але наблизитися до мене мали право лише найдостойніші представники сімейств,  і то тільки з дозволу мого батька. Кожного з них проводжали допитливі очі моїх бабусь і численних тіточок – а чи не засяє раптом у моїх руках священний вогонь. Уся моя рідня чекала і сподівалася, що саме з ельфом із великої п'ятірки я з'єднаюся вогнем. Причому, синім вогнем! Я все-таки  - Голттен!

Я дуже добре пам'ятаю той момент, коли побачила ці очі. Надзвичайно світлі, небесно-блакитного кольору. Вони так вирізнялися серед натовпу своїм кольором – що мимоволі зацікавилася його власником. Не було блискавки. Ніякого трепету - моє серце мовчало. Просто мені стало раптом дуже весело, коли він мені підморгнув.

Він був родом з не дуже знатного клану і, звичайно ж розумів, що не зможе до мене сьогодні підійти навіть близько - батько як шуліка кружляв навколо мене, відганяючи поглядом, а то і дією недостойних  за його думкою кавалерів. Я не була батьковою улюбленицею - просто в його очах я була надто цінним скарбом, який через священний ритуал з'єднання принесе ще більше влади моєму роду.

Власне, я не була нічиєю улюбленицею. Занадто світле волосся, а не темно-руде, як у всієї моєї рідні. Занадто смирна вдача – я не мріяла про битви, подвиги та інші дурниці. Я взагалі була надто дрібною – невисока, худенька, ніжна та магічно слабка ельфійка.  Недогодівля – так називала мене бабуся. Але ж я могла привести в сім'ю магію іншого сильного клану – тому зі мною поводилися, як із тендітною, але цінною посудиною.

Вся любов і надія моєї родини були звернені на мого молодшого брата – єдиного спадкоємця нашого роду. Він тільки-но народився, але я чомусь була впевнена - ось він мене точно полюбить. Ну от обов'язково! І я досі сподіваюся, що так воно й було насправді – він мене любив – тільки в моїй присутності він щось зворушливо гуркотів і посміхався. Решту часу – кричав, вередував і брикався. Моя мачуха вважала, що я не правильно впливала на Коллана, перетворюючи його на таку саму розмазню, як і сама. Це визначення вона, звичайно, адресувала саме на мою адресу.