Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

У присутності Серьоги мені буде спокійніше. Ці два балбеса, сподіваюся, не стануть при ньому продовжувати свої безглузді ігри.

Чоловіки привіталися. Ванька потис Сірому руку і представив свого товариша.

- Принц Асгард, Чорний Дракон, - видав із апломбом той.

- Що? – розгубився Сергій.

При цьому новоявлений принц таким поглядом стежив за моїм нареченим, ніби вбити збирався. Мені погано стало.

- Не зважай, це їх ролевки, - перебила я роздратовано. - Що трапилося?

- Це я в тебе повинен спитати, - схвильовано сказав Серьога мені, але з побоюванням поглядаючи на інтуриста. – Де ви були три тижні? Я тут мало не збожеволів!

- Які три тижні? - тепер я на свого нареченого дивилася, як на божевільного.

- Ось! - підскочив від чогось радісно Іван. – Тепер ти нам віриш? У тебе з пам'яті випало три тижні! Розумієш?

- Ні! - відповіла йому, зовсім нічого не розуміючи.

Несподівано стало страшно.

- Яке сьогодні число? – спитала грізно. - Що взагалі тут відбувається?

- Двадцять п'яте! – сказав Сергій, стежачи за мною, як за душевнохворою.

Не треба на мене так дивитися, я ще у своєму розумі, а ось що відбувається у моїй хаті – загадка.

 - Що? – ошелешено дивилася на нареченого, намагаючись хоч у ньому знайти точку опори.

Мій світ в одну хвилину перевертався з ніг на голову, і я летіла в прірву, не маючи нагоди хоч за щось зачепитися.

Поволі опустилася на стілець.

- Як у мене з пам'яті могло вивалитися три тижні? - запитала у всіх трьох.

- Тому що ти випила зілля забуття! - видав брательник надто бадьоро.

- Перестань нести нісенітницю! - обірвала родича і з найнещаснішим виглядом звернулася до єдиної, як мені здавалося, тут розсудливої ​​людини. - Сергію, сьогодні точно двадцять п'яте?

- По-перше, заспокойся! - промовив Сірий, і сів переді мною навпочіпки. - Зараз у всьому спокійно розберемося!

Він поклав свої руки на мої у заспокійливому жесті, на мене це подіяло краще валеріани та собачої кропиви. Ось люблю його за рідкісну розсудливість та вміння все розкласти по поличках.

У цей момент піднявся «інтурист» і рушив до нас. Ванька встав у нього на шляху, намагаючись щось пояснити напівпошепки.

Я чула лише уривки фраз: «Ваша високість, тримайте себе в руках», «у цьому світі не можна…», «Ви повинні розуміти…» І так далі тощо, тільки мене зовсім не турбували їхні безглузді перешіптування. Його друг застиг посеред кухні, немов кам'яна статуя, свердлячи Серьогу вбивчим поглядом. Добре, що той був до нього спиною, бо ще затіяли б розбірки. Все ж таки мені їх ігри все більше і більше не подобаються. Це треба так захопитися, що перестати відокремлювати гру від реальності!

Але не захопитись його грізною фігурою, що височіла над усіма на цілу голову, ніяк не могла. "Звідки такі тільки беруться?"

- Іване! – зупинив чоловіків Сірий. – Розкажи, де ви пропадали ці три тижні.

Я теж дивилася на братика, вже менту і другові він точно брехати не буде, дуже цікаво послухати правду.

Але до моєї досади Ванька знову затягнув ту ж пісню про інший світ, портали та драконів.

В час братися за голову, що я і зробила.

- Досить, - перебив його Сергій і продовжив тихо: - Давайте підсумуємо.

Я відразу ж полегшено видихнула, ось він обов'язково в усьому розбереться.

- Мені ясно одне. Ви десь були ці три тижні, але не хочете мені розповідати де, - несподівано видав мій наречений, і я знову застогнала від досади.

До чого він іноді буває впертим.

- Та я не пам'ятаю! - вимовила у відчаї.

– Ви щось вживали? - спитав усіх трьох Сергій, і ми мовчки подивилися на нього, кожен по-своєму намагаючись поглядом просвердлити дірку в доблесному правоохоронці. Мент він і в Африці мент. Нічого краще вигадати не міг. Невже вирішив, що ми наркотою балувалися?

- У мене відчуття, що ми всі тут збожеволіли, - заявила я, після напруженої паузи.

- Не хвилюйся, сестричка, - підхопив Іван, щасливо посміхаючись. - З глузду з’їжджають поодинці, це тільки на грип всі разом хворіють.

- Не знаю, як усі, - відповіла йому в'їдливо, - але двоє тут точно божевільні.

- Розберемося! - видав урочисто мій мент і важко зітхнувши, додав: - У будь-якому випадку, Свєта, тобі краще деякий час не виходити з дому, і з роботи краще буде, якщо тебе хтось зустрічатиме. Я постараюся бути поряд, але ж ти знаєш – у мене така робота…