Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

- І жахлива як ядерна війна, - підсумував директор.

- З лиця води не пити, - філософськи уклала Марина і непевно повела плечима.

- Ти смерті моєї хочеш? А як же естетичне сприйняття? Моя тонка вразлива душевна організація? - похмуро протягнув чоловік, подаючись ближче до своєї нареченої і беручи її за руку.

Благаюче заглянув у вічі - ну прямо кіт із "Шрека". Не спрацювало. У хід пішли контраргументи.

- А ми її збережемо разом з моєю, адже з такою красою неземною у твоїй приймальні я не хвилюватимусь, не ревнуватиму тебе і не влаштовуватиму з цього приводу роз'яснювальні бесіди щовечора. Це ж не модель якась...

Тут уже посміхнулася Аліна, що сиділа за дверима. Вагомий аргумент. Особливо з огляду на всю іронічність ситуації.

- І потім, - продовжувала Марина, поки Макс, судячи зі звуків, що долинали, наливав собі щось заспокійливе і алкогольне, - вона моя стара шкільна подруга. Виявилася в тяжкому становищі. І їй потрібна допомога.

- Виглядає вона і справді, як ну дуже стара подруга... - невдоволено пробурчав чоловічий голос.

Почувся сплеск рідини в келиху, який потім тихо поставили на стіл.

Вони з Мариною вирішили не складати легенду, а просто не вдаватися до подробиць. На цьому наполягла Аліна, яка твердо заявила, що брехня псує сон, совість і карму. Вони тоді посміялися, але подруга погодилася, що без зайвої брехні значно легше спілкуватися з колегами. А до образу просто додадуть скритність та деяку замкнутість.

- І що їй у вашому рідному місті не сиділося, твоїй старій шкільній подрузі? - бурчав Максим, але було зрозуміло, що він уже здався.

Марина справді добре знала свого нареченого та важелі тиску на нього.

– Просто дай їй шанс. Випробувальний термін. Три місяці.

- Три дні.

Пішов торг. Прекрасно. Значить, затія вже біля фінішної прямої.

Аліна раптом захвилювалася, зрозумівши, що вони були так зайняті її зовнішнім виглядом та легендою, що вона навіть не вникала у суть роботи. Але збігати точно пізно. А то вийде як у Олени Воробій, яка благала взяти її в балет і відмовилася, коли її погодилися прийняти.

- Три тижні, - непохитно заявила Марина, поставивши жирну крапку у розмові.

- Чудово! – зрадів Макс. - Дімка повернеться якраз за місяць, і вже не застане її. А співробітникам я пообіцяю премії за мовчання.

Він уже планував. Але співрозмовниця знову зруйнувала його мрії, посіявши сумніви.

- Подивимося... - багатозначно протягнула Маринка. - Може, ти й сам не захочеш її на жодну красуню проміняти. - спіймавши його скептичний погляд, пояснила: - Золота медалістка, червоний диплом...

Аліна мало не розплакалася від слів подруги, смикаючи в руках цей найчервоніший диплом. Хоча зараз найчастіше запитували не диплом, а рекомендації та реальні навички, досвід, документ вона з собою все ж таки захопила. Так що Марина його побачила вперше цього ранку, в ліфті. Тоді ж Аліна дізналася, що з посидючістю в однокласниці не все гладко – інститут вона так і не закінчила. Менеджер з неповною вищою освітою.

Аліну це не чіпало. Вона знала багато чудових людей і прекрасних професіоналів, які не мають вищої освіти. І навпаки, вкрай вчених, зі ступенями та регаліями, - бездарів та невігласів.

Марина ж тоді на мить зніяковіла. Але швидко повернула свій звичний впевнений стан та вираз обличчя. Таку впевненість теж жоден виш не дасть, на жаль. Із цим треба народитися. І, власне, цієї якості Аліні завжди й не вистачало.

- Добре, давай поговоримо з твоєю бідною вівцьою... хм ... родичкою. Тьху ти! Однокласницею.

По паркету застукали каблучки, почувся дзвінкий цмокаючий звук.

- Люблю тебе, сонечко! Ти кращий! – замуркотала подруга.

Її голос наближався до дверей.

- Я ще не погодився ... - Спробував було заперечити Макс, але Марина вже гостинно відчинила двері його кабінету, наполовину висунувшись звідти, і любʼязно защебетала:

- Аліночко, люба, зайди, будь ласка.

Можна подумати, до цього не було чути всю їхню розмову. Що ж, вихована людина зобразила б, що не чула. Так Аліна і вчинила.

Вона легко і граціозно піднялася з дивана, на краєчку якого сиділа до цього. Але тут же обсмикнула себе. Новий образ поки що давався важко. Вона вмовляла себе, що це нова роль. Потрібно відрепетувати та грати в офісі, та й на людях у принципі. Непримітність їй на руку у її ситуації.

Дівчина стулилася, від чого мішкуватий одяг сіро-коричневих віддітнків повисла на ній ще більш потворно (оверсайз, як тепер модно говорити, хоча при такій багатій мові дивно наслідувати інші країни; втім, багато слів запозичені). І прошаркала нетвердою ходою невпевненої в собі людини в кабінет майбутнього роботодавця.

Тепер головне – не перестаратися. Найкраще - ворон хорошого.

Вона поправила потворні круглі окуляри в дешевій оправі. Так, недоліки знайшлися і у її зовнішності. Зір вона зіпсувала ще у школі. Як не банально, читанням з неправильним освітленням, у тому числі включаючи ліхтарик під ковдрою та надто яскравий екран гаджетів пізньої ночі.