Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

***

Коли спускаюсь снідати, тата вже немає. Я рада. Не хочу знову відчувати на собі осудливий погляд, наче зробила смертельний гріх. Але я знаю батька, за кілька днів він відійде, і все стане, як раніше. Та чи хочу я, як раніше?

Щось у мені змінилося зі вчорашнього вечора. Не знаю, що саме, але відчуваю це всередині.

— Смачного, люба, — усміхається мені Марія і кладе на стіл тарілку з млинцями.

Поснідавши, прощаюся з помічницею, хапаю бежевий рюкзак із золотистими блискітками й виходжу з дому. На вулиці сяє сонечко, і так тепло, наче літо в самому розпалі. Радію, що одягнула сьогодні легку сукню білого кольору трохи вище коліна, з коротким рукавом-ліхтариком. Верх гарно підкреслює мої груди, а спідниця показує довгі ноги, на яких красуються білосніжні кросівки.

Я, звісно, не модель з обкладинки журналу, але фігура нічого так. Стрункі ноги, високі груди й позаду все на місці. Обличчя звичайне. Рожеві пухкі губи, маленький носик, вигнуті, тонкі брови та великі очі. Волосся зібрала у високий хвіст і навіть макіяж зробила. Як би я не хотіла переконати себе, що це все через гарний настрій, але всередині все кричить: це для Ярослава.

Вчора ми мало не поцілувалися, а потім я втекла. Просто побігла швидко між натовпом — і відразу в таксі. Бачила, як хлопець вибіг за мною з гуртожитку, і мені до біса сподобалося бути Попелюшкою.А ще мені сподобався він. І я хотіла привернути його увагу.

— Олександро Ігорівно, — вже біля воріт мене гукає водій тата.

Що це він тут робить? Батько ж поїхав. Чи ні?

— Так, — дивлюсь на чоловіка, який повільно йде в мій бік.

— Ігор Андрійович сказав, що возити вас в університет від сьогодні буду я.

Здається, у мене ступор. Мене не возив водій ще з шостого класу. Я завжди їздила сама в школу, на автобусі. І мене це влаштовувало. Не люблю всі ці показухи з машинами. А зараз… Мало того, що тато стежить за мною, та ще й водія приставив. Я ж нічого такого не зробила. Стає так образливо. З сумом видихаю і йду до автомобіля.

Настрій зіпсувався, і я просто сиджу мовчки та дивлюсь на високі будинки, створені за дизайнерськими проєктами, які залишаються позаду.

Ми з татом живемо майже за містом, у двоповерховому будинку з терасою і заднім двором. Також є невеликий сад і закритий басейн. У будинку вісім кімнат, всі колись обставила мама і відтоді нічого не мінялося. Як на мене, у нас величезний дім, але поміж всіх цих особняків він виглядає навіть скромним.

— О котрій годині у вас закінчуються пари? — питає водій, зупиняючись на світлофорі.

— О четвертій.

Чоловік киває й продовжує дивитися на дорогу.

В університет приїжджаємо вчасно. Іду до сходів, а біля самих дверей до мене підлітає Ніка.

— Привіт, Сашко. Ти де вчора зникла?

— Додому треба було, — відповідаю, не вдаючись у деталі.

— Ярослав дуже засмутився, — хитро тягне вона з усмішкою.

— Думаю, там було занадто весело, щоб помітити мою відсутність, — кажу цілком серйозно, а всередині хочу вірити, що він і справді засмутився.

— Ой, ще і як помітив. Підходив, просив твій номер. Я не дала, — підіймає руки догори дівчина.

Дивлюся на Ніку і радію, що вона не дала мій номер. Ще не вистачало, щоб Ярослав зателефонував, коли тато сварив мене. Тоді я б так легко не відбулася.

Батько ще в школі дав мені зрозуміти: поки університет не закінчу — жодних хлопців. А, між іншим, тоді мене однокласник просто провів додому.

— Дякую, — кажу тихо. 

— Ти йому точно подобаєшся.

Закочую очі й тягну дівчину на першу пару.

Заходимо. Ніка тягне мене в самий кінець аудиторії. А потім кидає свою сумку в останньому ряду.

“Ну, тепер-то вона мені не дасть спокою”, — думаю я. Але про Ярослава мова більше не заходить.

Дівчина всю пару розповідає про Андрія. Як він цілий вечір фліртував з нею, як вони танцювали, а під ранок хлопець запропонував відвезти її додому і біля під'їзду він поцілував.

— Боже, це було так… — відкидається на спинку стільця дівчина і прикриває очі, муркоче.

У мене теж міг бути вчора поцілунок… Мій перший поцілунок. І я його хотіла з Ярославом. Цікаво, яким би він був? Напевно, ніжним, лагідним… Він провів би язиком по моїй нижній губі, а потім солодко ввірвався у мій рот. Пристрасно, але не жорстко.

Але мої фантазії перериває дзвінок, сповіщаючи про закінчення пари.

***

Після другої пари вирішуємо спуститись у кафетерій. Ніка вкотре дістає телефон і відписує на повідомлення, яке надійшло секунду тому. Андрій не дає їй перепочити, але дівчина весь час усміхається. Цікаво, це закоханість? Завжди хотіла відчути, як це. Мріяла, що з'явиться такий собі принц, і я з першого погляду закохаюся у нього. Точно, як і він у мене. Але, думаю, це все — мої вигадки. Або ж я просто ще не зустріла свого принца.