Читати книгу - "Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон"

 — Забув сказати, — повертається до мене наполовину. — Скористаюся твоєю пропозицією.

 — Якою ще «пропозицією»? — морщусь і їжусь від холоду.

 Сніг, що потрапив на одяг і під нього, починає танути та стікати.

 — Пам'ятаєш, що обіцяла бажання? Так ось так, скористаюся ним.

 — Пропозиція прострочена, — відразу войовничо парирую і схрещую руки на грудях.

 — Виходить, тобі не так важливо, щоб над проєктом ми працювали разом? — знову ця посмішка переможця, впевненого, що знайшов потрібні кнопки.

 — І що ж ти хочеш? — питаю, пропалюючи Баринова поглядом.

 Була не була. Чогось такого собі він точно не попросить. Що з мене взяти незацікавленій людині?

 — Тепер ти ходиш на кожен мій матч, як особиста фанатка, — глузливо вимовляє Рома.

 Не зовсім розумію для чого йому це може бути потрібне.

 — У тебе настільки нікчемна фан база, що потребуєш в мені? — підіймаю брову.

 —Хай буде так, — погоджується він.

 — Та без проблем, — не встигаю добре обміркувати, як погоджуюсь.

 — І друга частина бажання, без якої я не погоджуся працювати разом, — так само жваво заявляє він. — Тепер на факультативі сидимо разом.

 Не дає почати сперечатися, а лише кидає на прощання «до швидкої зустрічі» і йде.

 А шестерні в моїй голові починають наполегливо працювати та висновки, що встигаю зробити зовсім не викликають тріумфу.

 Барінов переграв мене у моїй грі.

 Тепер перша частина бажання повністю прояснюється.

 Він хоче посварити мене зі Свєткою. Знайшов той важіль, завдяки якому не залишиться в дурнях та ще й повеселиться.

 Подруга точно швидко дізнається про те, як часто я бігаю на ігри. А якщо ще й пересяду до Барінова на факультативі… Навіть думати не хочеться.