Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

І поряд зі страхом від того, що вона усамітнилася із якимось психом, промайнула десь в глибині душі  й жалість. Такий вродливий, а вже по ньому психлікарня плаче. Ох, відмінний генофонд пропадає. Чи, можливо, розігрує її? Намагається справити враження таким от нестандартним способом.  

- Я - Самір, верховний демон Дому Променистого Сонця, - продовжував дуркувати цей велет. – І за тиждень на святкуванні дня народження твого чоловіка йому подарують статуетку Вітарі, яка конче мені необхідна. Але ця річ потрібна не лише мені, на неї відкрили полювання інші демонські Доми. Якби ти викрала її для мене, ти б врятувала не лише демонічний світ від війни, а й людський від проникнення навали демонів.

- Оригінально, - винесла вердикт Ліна після нетривалої паузи. – Так до мене ще ніколи  не підкатували. Але я прошу тебе, верховний демоне, дай мені, будь ласка, спокій! Якщо наступного разу ти до мене наблизишся, я викличу поліцію. Зрозуміло?

І злісно стиснувши губи, вона закинула свою спортивну сумку на плече й пішла геть.

Дорогою додому Ліна не розуміла, чому так сильно роздратувалася. Чи тому, що так і не позаймалася йогою? Чи тому, що красунчик, про якого думала, виявився хворим на голову?

Чи тому, що Самір, якщо це справжнє його ім’я, мав рацію і в наступну суботу вельмиповажний Нестор Іванович святкуватиме свій ювілей. Це будуть ще ті тортури для Ліни. Але ж як дізнався, поганець? Зібрав стільки інформації про їхню сім’ю. Це небезпечно. Ой, як все це не добре.

«Сподіваюся, що цей придурок відчепиться», - подумалося їй. Але помилилася, звісно.